Іноді Шопена порівнюють із Моцартом. Порівнюють у тому плані, що, як і Амадей, Фредерік з наймолодших років був буквально схиблений на музиці. Цю любов до творчості, музичних імпровізацій та гри на фортепіано регулярно відзначали знайомі та друзі родини.
Музика Шопена вирізняється артистизмом, натхненністю, тонкістю. Він не любив Бетховена. Шопен створив свій фортепіанний стиль, у якому поєднується і віртуозність, і тонкий, глибокий ліризм. Він створив нові типи звучання фортепіано, новий колорит звучання фортепіано, нову техніку в педалі.
За спогадами сучасників Шопен був дуже чутливий, тендітний і ранимий. Своїх слухачів він підкуповував тонкістю і поетичністю виконання, м’якістю звучання інструменту. Шопен був схильний до меланхолії, і ця властивість його характеру проявлялася в багатьох його творах – мазурках, баладах, ноктюрнах.
Мислячи “фортепіанно”, Шопен використовує різножанрові (різнофактурні) елементи в нових комбінаціях, співвідношеннях, зіставленнях, накладеннях, які створюють у сукупності навіть у мініатюрах поліжанровий, інтонаційно різноманітний і, водночас, цілісний фактурний вигляд звукової тканини.