Глюкозотолерантний тест: що це та навіщо його роблять?

Глюкозотолерантний тест або тест на глюкозу з навантаженням – це лабораторна перевірка на концентрацію глюкози в крові. Контроль за цим показником дозволяє виявити діабет на ранніх стадіях, а це дуже важливо для стабілізації стану пацієнта та його нормального життя надалі.

Глюкоза потрапляє до нашого організму з їжею, багатою на вуглеводи – цукор, хліб, круп’яні вироби. Після їжі її рівень у крові зростає, що стимулює вироблення у підшлунковій залозі інсуліну: гормону, який «доносить» глюкозу до клітин організму. І тут її рівень у крові нормалізується. Однак при цукровому діабеті робота підшлункової залози дає збій, і рівень цукру в крові людини залишається високим. А це вже небезпечно.

Фахівці рекомендують робити глюкозотолерантний тест усім людям віком від 40 років. Але це у випадку, якщо людина не має схильності до цукрового діабету. Якщо ж у сім’ї були випадки цього захворювання, перевіряти рівень цукру у крові потрібно, починаючи з 30 років. Регулярність – три перевірки на рік.

Крім того, тест на глюкозу з навантаженням потрібно пройти тим, у кого спостерігаються специфічні симптоми: сухість у роті, спрага, часте сечовипускання.

А чому не стандартна перевірка на цукор?

Звичайний аналіз крові на цукор на ранніх стадіях може хворобу не виявити. Справа в тому, що наш організм має певний запас міцності. Завдяки йому підшлункова залоза у разі проблеми, що вже виникла, може ще довго працювати на максимумі, усуваючи порушення і підтримуючи рівень глюкози в нормі. Це явище називається компенсаторна функція. Але це не триватиме вічно, і рано чи пізно організм дасть збій.
Глюкозотолерантний тест якраз і допомагає виявити проблему.

Для чого його призначають вагітним?

Глюкозотолерантний тест призначають вагітним, щоби вчасно виявити гестаційний цукровий діабет. Це захворювання, яке діагностується лише у вагітних. Ним страждає близько 14% вагітних. Після вагітності гестаційний діабет проходить без сліду.

Підвищений рівень цукру в крові у майбутніх мама пояснюється тим, що підшлункова залоза тепер працює не тільки на мамин організм, а й на майбутню дитину. Тобто, кількість інсуліну збільшується. Однак у деяких випадках вироблення даного гормону виявляється недостатнім, відповідно, підвищується рівень цукру в крові майбутньої мами.
Такий стан небезпечний для вагітної, оскільки може стати причиною:

• збільшенням маси тіла плода, що ускладнює пологи та часто призводить до пологових травм новонародженого;
• викидня;
• відхиленнями у розвитку дитини;
• діабетичною фетопатією новонародженого.

При цьому, навіть якщо під час вагітності та пологів все пройшло нормально, у дитини, чия мама хворіла на гестаційний діабет, є високий ризик захворіти на діабет 2 типу.

Проведення глюкозотолерантного тесту зазвичай призначають на 14-16 тижні вагітності, оскільки саме з цього часу рівень цукру може почати збільшуватися. Але є виняток – якщо у крові у майбутньої мами виявлено підвищений рівень цукру за біохімічного аналізу. І тут тест проводиться з 12 тижня.

Лікар може призначити контрольний тест – на 24-28 тижні.

Після 32 тижнів тест не проводять, оскільки це може нашкодити дитині.

Найчастіше тест призначають жінкам, які перебувають у групі ризику, але деякі лікарі призначають тестування всім вагітним – для перестрахування.

В очікуванні дива: які аналізи слід здавати під час вагітності

Хто у групі ризику? Вагітні жінки, які:

• мають зайву вагу;
• у сім’ї є родичі із цукровим діабетом;
• є гестаційний діабет в анамнезі;
• попередні вагітності закінчилися народженням дітей із надмірною масою тіла (більше 4 кг);
  при виявленні цукру при аналізі сечі та підвищеного рівня – при аналізі крові;
• з полікістозом яєчників;
• у віці понад 35 років;
• при першій вагітності віком понад 30 років.

Як робиться тест?

• Час процедури – приблизно 2:XNUMX.
• Кров із вени доведеться здавати тричі.
• Перший раз – натще,
• другий – після того, як ви приймете глюкозу,
• третій – за 2 години.
• Глюкозу у вигляді порошку (75 г) розводять у 400 мл води, випити її потрібно натще протягом 10 хвилин. Можна додати трохи соку лимона, це на результат тесту не вплине.
• Весь час проведення тесту необхідно залишатись у лікувальному закладі, будь-які фізичні навантаження заборонені.
• Оцінюються результати другого та третього аналізу крові. Нормою другого вважається рівень цукру не вище 5,3 ммоль/л, третього – 8,6 ммоль/л.

Як підготуватись до тесту?

• За 8 годин до здачі аналізу не можна їсти, можна лише пити воду.
• За кілька днів до тесту необхідно обмежити вживання солодкого.
• Не забудьте повідомити лікаря про ліки, які ви зараз приймаєте, – деякі з них здатні вплинути на результати тесту.
• З собою візьміть перекушування, щоб можна було підкріпитися після закінчення процедури.

Аналізи та обстеження для чоловіків, які готуються стати батьками

Що означає цифри тесту?

Результати глюкозотолерантного тесту виглядають як графік кривої. На ньому – два показники: концентрація глюкози та інсуліну.

Якщо рівень глюкози на початку та в кінці тесту однакові, а в середині графіка високий пік не перевищує позначки 7,5 ммоль/л — це чудовий результат, який показує, що у вас порушень вуглеводного обміну не виявлено.

Якщо ж на кривій видно, що у першому тесті рівень глюкози низький, а останньому – вище, це означає, що організм виділяє інсулін у недостатній кількості для повної переробки цукру.

Якщо на початку рівень глюкози вищий, а наприкінці нижчий, це означає, що інсуліну організм виробляє більше, ніж потрібно.

Якщо найвищий пік вищий 9,5 ммоль/л – це вже інсулінорезистентність. Інакше цей стан називається предіабетом.

Якщо у будь-якій точці графіка показники більші 11,1 ммоль/л – У пацієнта цукровий діабет 2 типи.

Залежно від результатів тесту лікар або переконається, що у вас все гаразд, або якщо зміни незначні, призначить коригуюче харчування і підкаже необхідну фізичну активність, або пропише лікування.

Важливо розуміти, що функції підшлункової залози відновити до норми неможливо, проте можна зупинити патологію на тій стадії, коли ви її виявили. Саме тому так важливо вчасно пройти обстеження та зробити глюкозотолерантний тест.

Глікований гемоглобін

Глікований (глікозильований) гемоглобін – форма гемоглобіну, необоротно сполученого з глюкозою. В діагностиці діабету глікований гемоглобін відіграє важливу роль та дозволяє надійно і швидко встановити або заперечити цей діагноз. На відміну від традиційного визначення глюкози крові, цей біохімічний показник більш точний і стабільний, та показує середній вміст глюкози протягом тривалого періоду.

Інформація про глікований гемоглобін з’явилось порівняно нещодавно ‒ лише у 1958 році його вперше відокремили від інших форм гемоглобіну. Протягом наступних 10 років тривало дослідження його структури, яка остаточно встановлена у 1968 році. Вже наступного, 1969 року, з’явилось повідомлення про зростання рівня глікованого гемоглобіну у хворих на цукровий діабет. Нарешті, 1976 року, після відкриття механізмів утворення цієї сполуки, було запропоновано визначення її вмісту з метою діагностування цукрового діабету та інших порушень обміну глюкози. Процес введення аналізу у практику тривав довго: у 2010 році його ввели додатковим критерієм, і тільки у 2017 році глікований гемоглобін був остаточно рекомендований провідними організаціями з вивчення діабету, як один з основних аналізів в діагностиці цієї небезпечної хвороби.

Гемоглобін – білок, який відповідає за перенесення кисню та знаходиться всередині еритроцитів. В крові циркулюють різні форми гемоглобіну, переважно гемоглобін А (до 98% всього гемоглобіну крові), який позначають як HbА. Розрізняють декілька видів HbА, один з яких (HbA1) зв’язується з глюкозою та позначається HbA1c ‒ це й є глікований гемоглобін. Процес утворення глікованого гемоглобіну відбувається в два етапи, без участі ферментів, а одержана сполука існує весь час життя еритроцита – близько 110 діб.

Глікований гемоглобін можна вважати небезпечною сполукою. Він спричинює зростання концентрації вільних радикалів усередині клітин крові. Ці радикали впливають на властивості клітинної мембрани, внаслідок чого починається злипання (агрегація) клітин та збільшується в’язкість крові, що призводить до порушень кровотоку. Крім того, глікований гемоглобін спричинює запалення судинної стінки, що в кінцевому підсумку призводить до появи шкідливих атеросклеротичних бляшок.

Також є інформація, що ця форма гемоглобіну ймовірно володіє здатністю зв’язувати оксид азоту (NO), що перешкоджає його нормальної функції. Оксид азоту є потужним вазодилататором ‒ сполукою, яка розширює судини, а також антиоксидантом, який гальмує утворення ліпопротеїнів холестерину низької щільності (тобто “поганого холестерину”). Таким чином, через ці механізми глікований гемоглобін додатково сприяє розвиткові атеросклерозу.

Загалом, глікований гемоглобін складає незначну частку від всього гемоглобіну (5-7%). Норма для дітей і дорослих однакова. Чим довше триває контакт гемоглобіну А із молекулами глюкози в крові, тем вище ступінь його глікованості (кількості приєднаної глюкози). Отже, вимірювання рівня глікованого гемоглобіну дає можливість оцінити рівень підвищення вмісту глюкози в крові (у першу чергу при цукровому діабеті) за тривалий період (6-8 тижнів), що суттєво відрізняє його від оцінки рівня глюкози крові, яке показує концентрацію глюкози тільки на момент дослідження.

Визначення глікованого гемоглобіну має певні переваги над аналізом вмісту глюкози в крові (звичайного і тесту на толерантність):

• спрощена підготовка до проведення дослідження, пацієнту не обов’язково здавати кров натще і зранку;
• дослідження виконується швидше порівняно із проведенням аналізу з навантаженням глюкозою;
• рівень глікованого гемоглобіну не реагує на стресові та фізичні навантаження, які мав пацієнт;
• на відміну від решти дозволяє встановити, наскільки якісно хворий виконував призначення лікаря за остані три місяці.

Дослідження глікованого гемоглобіну рекомендовано Всесвітньою організацією охорони здоров’я (ВОЗ) для діагностики діабету першого і другого типу та для контролю якості лікування. Воно має проводитись згідно методу, сертифікованого відповідно до National Glycohemoglobin Standardization Program (NGSP) або International Federation of Clinical Chemists (IFCC). Одна із відмінностей між стандартами є спосіб вимірювання вмісту глікованого гемоглобіну: NGSP використовує відсотки (%), IFCC надає результати в ммоль/ммоль.

Таблиця відповідностей стандартів NGSP (%), IFCC (ммоль/ммоль) та вмісту глюкози в крові (ГК) в ммоль/л

ВОЗ прийняла, що концентрація HbA1c більша за 6,5 % є одним з показників цукрового діабету. Для встановлення такого діагнозу за умови відсутності яскравих клінічних проявів хвороби необхідно мати два показники: або двічі визначити підвищену кількість глікованого гемоглобіну, або визначити збільшення HbA1c одночасно із зростанням кількості глюкози в крові понад норму.

Результати аналізу на глікований гемоглобін у загальному розшифровуються так:

Чим вище рівень глікованого гемоглобіну, тем більшою була концентрація глюкози в крові за останні тижні, що вказує на підвищений ризик розвитку ускладнень цукрового діабету. Дослідження вмісту глікованого гемоглобіну використовується для оцінки якості лікування діабету. Його результат оцінюють у такий спосіб:

• 4-6,2% — гарна якість лікування;
• 6,2-7,5% — задовільна;
• більше 7,5% — незадовільна.

Для хворих на цукровий діабет важливо спостерігати за цим показником і намагатись підтримувати вміст глікованого гемоглобіну в крові меньшим за 7%. Загалом, в такому випадку вважають, що хвороба достатньо компенсована і ризик розвитку важких уражень мінімальна. Проте, окремі фахівці (Бернстайн) стверджують, що хворим на цукровий діабет обидвох типів бажано підтримувати рівень глікованого гемоглобіну меншим за 6,5%, а прагнути треба до діапазону 4,2 – 4,6 %, що для людини середньої тілобудови відповідає вмісту глюкози в крові в межах 4 – 4,8 ммоль/л. Для пацієнтів старшого віку із очікуваною тривалістю життя менше 5 років нормальним показником глікованого гемоглобіну можна вважати 7,5-8 %.

Помилкове завищення вмісту HbA1c спостерігають при нестачі заліза та після переливання крові. При деяких станах можливо одержати занижений показник глікованого гемоглобіну, а саме: при уремії, гострих і хронічних геморагіях (кровоточивості), а також при станах, що супроводжуються зменшенням тривалості життя еритроцитів (наприклад, гемолітична анемія).