Літературна мова є основним засобом, який обслуговує комунікативні потреби суспільства; він протиставлений некодифікованим підсистемам національної мови – територіальним діалектам, міським койне (міському просторіччя), професійним та соціальним жаргонам.
Літературна мова – Наддіалектна підсистема (форма існування) національного мови, яка характеризується такими рисами, як нормативність, кодифікованість, поліфункціональність, стилістична диференційованість, високий соціальний престиж серед носіїв даного національного мови.
Літературна мова – це мова політики, науки, культури, словесного мистецтва, освіти, законодавства, офіційно-ділового спілкування, неофіційного спілкування тощо.
Літературною мовою називають історично сформовану вищу форму національного мови, Що володіє багатим лексичним фондом, упорядкованою граматичною структурою та розвиненою системою стилів. Іншими словами – це мова книг, газет, театру, радіо та телебачення, державної установи та навчальних закладів.