Літописні оповіді

Україна має славну історію, у якій є як світлі сторінки, так і сумні. Упродовж віків нашим предкам доводилося боронити землю від багатьох нападників, захищати себе та свої святині. Були епохи, коли наша держава занепадала, а були й часи, коли міцнішала, піднімалася, будувала міста й храми, до неї з повагою ставилася вся Європа. Досить згадати княжу й козацьку добу! Усім королям і князям Європи за честь було поріднитися з київським князем Ярославом Мудрим, сином князя Володимира. А слава козацька. Вона гриміла на весь світ!

Звідки ми, їхні нащадки, у XXI ст. знаємо про події минулого? Звичайно ж, наша історія закарбована в усній народній творчості, але фольклорні твори не завжди можна вважати джерелом достовірної інформації. Адже ми знаємо, що в народних піснях, переказах і думах є багато народної фантазії та перебільшення.

Києво-Печерська лавра. Сучасне фото

Світло про нашу минувшину проливають перші книги, які створено тисячу років тому! Серед небагатьох книг княжої доби, що дійшли до наших днів, — «Повість минулих літ». Це — найдавніший літопис, який є в нас не в оригіналі, а в списку наступних поколінь (тобто це копія, списана з оригіналу). Що таке літопис?

Теорія літератури

Літопис

Літопис — найдавніший вид літератури. Це розміщені в часовій послідовності коротенькі замітки й докладні оповідання про історичні події. Літописи одночасно є як історичними документами, так і художніми творами. Адже в них записані факти й події минулих часів (як у підручнику з історії), у той же час у них багато легенд, переказів, навіть байок і казок, що написані емоційно й образно з використанням художніх засобів (а це вже різні жанри художніх творів).

Хто ж автор «Повісті минулих літ»? Найбільше до створення цього літопису долучився славетний Нестор Літописець — чернець Києво-Печерського монастиря. Він жив у другій половині XI — на початку XII ст. Нестор потрапив до монастиря в сімнадцятирічному віці, щоб поринути в улюблене книжне навчання. Тоді Києво-Печерський монастир був найбільшим релігійним і культурним центром Київської держави. Нестор походив із багатої сім’ї, був освіченою людиною, знав іноземні мови. Він двадцять років працював над створенням «Повісті минулих літ».

Нестор Літописець. Скульптор М. Антокольський

У цьому літописі ведеться розповідь про історію України від найдавніших часів (про заснування Києва) до сучасних Несторові подій, тобто до 1110 р. У цій книзі йдеться про те, що Київ заснував апостол Андрій, який сказав своїм учням: «Бачите ви гори ці? Так-от, на цих горах возсіяє благодать Божа, і буде город великий, і церков багато воздвигне Бог». У літописі подано докладні відомості про полян, древлян, сіверян та інші племена, про їхні звичаї й мову. У ньому йдеться про укладання Святославом миру з греками, хрещення Русі-України Володимиром Великим, про перемогу Ярослава над печенігами та багато інших подій. Головна думка «Повісті минулих літ» — захоплення героїчним минулим. Цей літопис також позначений глибоким сумом із приводу княжих сварок і лиха, заподіяного ордою.

До речі

Мощі Нестора Літописця й донині зберігаються в Києво-Печерській лаврі поруч із тілами інших святих. До того ж біля нього лежать мощі відомого билинного героя Іллі Муромця, який теж, як і Нестор Літописець, був ченцем Києво-Печерського монастиря.

ПОВІСТЬ МИНУЛИХ ЛІТ

Три брати — Кий, Щек, Хорив і сестра їхня Либідь

Поляни жили окремо й володіли своїми родами. І до того вони жили родами, кожний на своєму місці. І були три брати: одному ім’я Кий, другому — Щек, а третьому — Хорив, а сестра в них була Либідь. Сидів Кий на горі, де тепер узвіз Боричів. А Щек сидів на горі, що зветься нині Щекавицею. А Хорив — на третій горі, яку прозвали Хоревицею. І збудували вони місто. На честь старшого брата свого нарекли його Київ. Був круг міста ліс і бір великий, і ловився там усякий звір, і були мужі мудрі й тямущі, а називалися вони полянами, від них поляни й донині в Києві.

Дехто, не знаючи, каже, що Кий був перевізником коло Києва, мовляв, був перевіз із того боку Дніпра; тим-то й говорили: «На перевіз на Київ». Але якби Кий був перевізником, то не ходив би він до Царгорода. А Кий князював у своєму роду й ходив до царя грецького, і той цар, переказують, зустрічав його з великою шанобою та почестями. Коли ж він повертався, то прийшов на Дунай, возлюбив одне місце, і поставив там невеликий городок, і хотів сісти в ньому своїм родом, та не дали йому навколишні племена; так і донині називають придунайці те городище — Києвець. Кий же, повернувшись у своє місто Київ, тут і помер. І брати його, Щек і Хорив, і сестра їхня Либідь тут же померли.

Після смерті братів рід їхній став князювати в полян, а в древлян було своє княжіння, а в дреговичів — своє, а в словен у Новгороді — своє. Інше князювання було на річці Полоті, де жили полочани. Від них пішли кривичі, які сидять у верхів’ї Волги, і у верхів’ї Двіни, і у верхів’ї Дніпра, їхнє місто — Смоленськ. Від них же походять і сіверяни. А на Білоозері сидить весь, на Ростовському морі — меря. А на річці Оці, де вона впадає у Волгу, — мурома, яка говорить своєю мовою, і черемиси, які говорять своєю мовою, і мордва, яка говорить своєю мовою. Ось хто тільки говорить на Русі: поляни, древляни, новгородці, полочани, дреговичі, сіверяни, бужани, які сиділи по Бугу, а потім прозвалися волинянами. А от інші народи, які платять данину Русі: чудь, меря, весь, мурома, черемиси, мордва, перм, печора, ям, литва, корс, — усі вони говорять своїми мовами й живуть у краях північних. Радимичі ж і в’ятичі — від роду ляхів. Було ж бо два брати в ляхів — один Радим, а другий — В’ятко. Брати прийшли й сіли: Радим — на Сожі, від нього прозвалися радимичі, а В’ятко сів із родом своїм на Оці, від нього прозвалися в’ятичі. І жили в мирі поляни, і древляни, і сіверяни, і радимичі, і в’ятичі, і хорвати. Дуліби жили понад Бугом, де зараз волиняни, а уличі й тіверці сиділи на Дністрі, у близькому сусідстві з Дунаєм, і була їх велика сила, слов’янських племен, від Дністра до самого моря, і міста їхні стоять до сьогодні. За те й назвали їх греки Велика Скіф, або Велика Скуф.

Пам’ятний знак на честь засновників Києва — братів Кия, Щека, Хорива та сестри їхньої Либеді. Скульптор В. Бородай

Усі ці племена мали свої звичаї та закони своїх батьків, кожний — свій норов і побут. Поляни мали звичай батьків своїх — лагідний та тихий; шанобу й сором великий мали перед своїми невістками та сестрами, матерями й батьками своїми. І був у них шлюбний звичай: зять не ходив брати молоду, а приводили її звечора, за день до того, а завтра приносили за нею придане. А древляни викрадали собі жінок коло води. А радимичі, в’ятичі та сіверяни мали спільний звичай: жили в лісі, як і всякий звір, шлюбів не мали й ставали на ігрища між селами. Сходилися на ті ігрища, на пісні та танці й тут викрадали собі жінок, перед тим змовившись із ними. А коли хто вмирав, творили тризну над ним, а тоді вирубували велику колоду та клали на ту колоду померлого й спалювали. А після того, зібравши кістки, укладали в малу посудину й ставили на стовпах при дорозі. Так роблять і зараз в’ятичі та кривичі (За переказом В. Близнеця).

Святослав укладає мир із греками та повертається до Києва. Смерть Святослава

Направив Святослав послів до грецького царя, кажучи так:

— Хочу мати з тобою твердий мир і любов.

Цар же, почувши те, зрадів і послав йому дарів більше, як до того. Святослав узяв дари й став думати з дружиною своєю: «Якщо не укладемо миру із царем і довідається цар, що нас мало, то прийдуть греки й обложать нас у стінах міста. А руська земля далеко, печеніги з нами у війні, і хто нам допоможе? Укладемо ж мир із царем: вони ж бо присяглися платити нам данину — того й досить нам. Якщо ж перестануть нам платити данину, то знову з Русі, зібравши велике військо, підемо на Царгород».

Люба була дружині ця промова Святослава, і послали найкращих мужів до грецького царя. Наступного дня, ранком, цар покликав їх і сказав:

— Хай говорять посли руські.

І звелів писареві записувати на хартію все, що передав Святослав. І почали посли говорити, а писар записувати. І було сказано так:

«Я, Святослав, князь руський, як клявся, так і підтверджую договором цим свою клятву: хочу разом з усіма боярами та підданими мені руськими й іншими мати мир і правдиву любов із великим царем грецьким і з усіма людьми, і ніколи не буду замишляти на країну вашу, і не буду збирати війська ні на землю грецьку, ні на корсунську, ні на болгарську. І якщо хто інший замислить супроти країни вашої, то я йому буду ворогом і буду воювати з ним, як уже клявся я грецьким царям. А зо мною бояри й уся Русь! Збережемо правдивий мир! Якщо ж ми не дотримаємося чогось із сказаного, то хай буду я і ті, хто зо мною й піді мною, хай будемо прокляті від бога, у якого віруємо, — Перуна та Волоса, бога худоби, і хай будемо жовті, як золото, і своїми мечами посічені будемо. Не сумнівайтесь у правді того, що ми сказали вам нині, і записали на хартії цій, і скріпили своїми печатками».

Уклавши мир із греками, Святослав замислив повернутися в Київ, бо він побачив, що в нього мало дружини. І сказав собі: «Коли б хто не спокусився вбити дружину мою і мене якими-небудь хитрощами». Адже багато воїнів було вбито в боях.

— Піду на Русь, приведу ще дружину.

Зібрався Святослав і поплив на човнах до порогів. І сказав йому воєвода батька його Свенальд:

— Обійди, князю, пороги на конях, бо стоять коло порогів печеніги.

Та не послухав його Святослав і поплив далі човнами. А переяславці послали до печенігів сказати:

— Ось іде мимо вас на Русь Святослав із невеликою дружиною, забравши в греків багато добра й полонених без ліку.

Почувши про те, печеніги заступили пороги. І вийшов Святослав до порогів, і не можна було їх пройти, бо вже почало нести кригу. Зупинився Святослав зимувати в Білобережжі, та не стало в них харчів, і був голод великий — платили по пів гривні за конячу голову. Тут перезимував Святослав.

Б. Ольшанський. У літо 907-го. Ті, хто йде на Царгород

У літо 972-го, коли настала весна, поплив Святослав через пороги. І напав на нього Куря, князь печенізький. Убили Святослава, узяли й зробили чашу з його черепа, обкувавши його, і пили із черепа печеніги.

Свенальд же врятувався і повернувся до Києва. А всіх літ князювання Святослава було двадцять вісім (За переказом В. Близнеця).

Володимир вибирає віру

У літо 986-го прийшли з Волги болгари магометанської віри, кажучи:

— Ти, князю, мудрий та розумом тямущий, а закону не знаєш; повіруй у наш закон і поклонися Магометові.

— Яка ж ваша віра?

— Віруємо богу, а Магомет нас учить: не їсти свинини, не пити вина, зате після смерті, каже, можна жити в розкоші. Дасть Магомет кожному по сімдесят вродливих жінок, і вибере одну найвродливішу, і покладе на неї вроду всіх, та й буде йому жоною. І хто на цьому світі бідний, то буде й на тому (. ).

Володимир слухав їх, бо й сам любив жінок. Та ось що йому було нелюбо: не їсти свинини й заборона пити. І він сказав:

— Русі єсть веселіє пити, не можемо без того бути.

Потім прийшли іноземці з Рима й звернулися з такими словами:

— Ми прийшли від Папи Римського. Говорить тобі Папа так: «Наша віра — світло; ми поклоняємося богу, який сотворив небо та Землю, зорі й місяць, і всяке дихання живе. А ваші боги — то просто дерево».

Володимир спитав їх:

— У чому ж заповіт ваш?

— Поститися, смиряти дух і тіло своє.

Володимир їм сказав:

— Ідіть, звідки прийшли, бо й батьки наші не прийняли цього.

Дізнавшись про те, прибули хозарські євреї та сказали Володимирові:

— Ми чули, що приходили болгари й німці, кожний навчаючи тебе своєї віри. Німці вірують у того, кого ми розп’яли, а ми віруємо в триєдиного Бога нашого Авраама, Ісаака й Іакова.

О. Філатов. Князь Володимир вибирає віру

— Розгнівався Бог на батьків наших і розсіяв нас по всіх країнах за наші гріхи, а землю нашу віддав християнам.

Володимир на це промовив:

— Як же інших учите, коли самі відкинуті Богом і розсіяні? Якби любив вас Бог і закон ваш, то не були б ви розсіяні по чужих землях, чи ви й нам того хочете?

Потім прислали греки до Володимира свого філософа, і той звернувся до князя з такими словами:

— Ми, греки, віруємо в Бога нашого Ісуса Христа. Він ходив по землі, проповідував Царство Небесне, а Його розп’яли на хресті. Та Ісус воскрес і сказав учням своїм, що повернеться з неба на землю й буде судити живих і мертвих, кожному воздасть по заслугах його: праведникам — Царство Небесне, рай і радість без кінця, безсмертя, а грішникам — муки в пеклі й кипіння в смолі. Така буде кара тим, хто не вірить Богові нашому Ісусові Христові: будуть горіти в огні, хто не хреститься.

І, закінчивши слово своє, філософ показав Володимиру запинало, на якому було намальовано судилище Господнє й тих стовплених грішників, які бредуть у пекельний вогонь, і тих праведників, які у веселощах духу вступають до раю.

Володимир же, зітхнувши, сказав:

— Добре тим, хто праворуч, — у раю, горе тим, хто ліворуч, — у пеклі.

— Якщо хочеш із праведниками стати праворуч, хрестися.

Володимиру запала в серце думка ця, однак він сказав:

— Почекаю ще трохи, — бо хотів дізнатися більше про всі віри.

І вручив Володимир грецькому філософові багаті дари й відпустив його з великою честю (За переказом В. Близнеця).

Розгром Ярославом печенігів. Початок великого будівництва в Києві. Похвала книгам

Коли Ярослав перебував у Новгороді, то отримав звістку, що печеніги взяли в облогу Київ. Ярослав же зібрав багато воїнів, варягів і слов’ян, прийшов до Києва й прорвався в місто своє. А було печенігів безліч. Ярослав виступив із Києва, приготувався до бою: варягів поставив посередині, а на правому крилі — киян, а на лівому крилі — новгородців. І став перед містом. Печеніги пішли на приступ і схрестили мечі на тій горі, де стоїть нині собор Святої Софії: було тут поле чисте тоді. І почалася жорстока січа, ледве до вечора здолав лютих ворогів Ярослав. І кинулися печеніги тікати, і не знали, куди бігти; одні, тікаючи, тонули в Сетомлі, а інші — в інших ріках, а залишок їхній бігає десь до сьогоднішнього дня.

У літо 1037-го заклав Ярослав місто велике, а біля міста — Золоті ворота. Заклав і церкву Святої Софії, а потім церкву на Золотих воротах, монастир Святого Георгія та Святої Ірини. І почали при ньому віру християнську поширювати, і ченців-чорноризців збільшувати, монастирі й храми будувати та возвеличувати. Любив Ярослав книги, читав їх часто і вдень і вночі. І зібрав скорописців багато, і перекладали вони з грецького на слов’янське письмо. Написали вони книг велику силу, ними повчаються віруючі люди. Начебто один хтось зорав землю, а другий посіяв, а інші жнуть і споживають багату поживу, — так і тут: батько всього цього — Володимир, він землю зорав і розпушив її, тобто просвітив християнством. А син же його Ярослав засіяв книжними словами, а ми тепер пожинаємо, приймаємо серцем книжну науку.

Велика користь від навчання книжного. Книги — мов ріки, які напоюють собою ввесь світ; це джерело мудрості, у книгах — бездонна глибина; ми ними втішаємося в печалі, вони — узда для тіла й душі. У книгах — світило мудрості, а про мудрість сказано: люблячих мене — люблю, а хто дошукується мене — знайде благодать. І якщо старанно пошукати в книгах мудрості, то знайдеш велику втіху й користь для своєї душі. Бо той, хто часто читає книги, той веде бесіду з Богом і наймудрішими мужами.

Ярослав же, як ми вже сказали, любив книги, багато їх написав і поклав їх у церкві Святої Софії, яку сам збудував. Оздобив її золотом, сріблом і посудинами церковними, і возносять у ній урочисті співи в призначену годину.

І в інших містах, і селах він ставив церкви, призначаючи туди попів і даючи їм від багатств своїх плату, наказуючи їм учити людей. Радувався Ярослав, бачачи велику силу церков і людей християнських, а ворог нарікав і ремствував, переможений новими людьми християнськими (За переказом В. Близнеця).

Розвиваємо компетентності

У літописі «Повість минулих літ» записано події різних років, зокрема 972-го та 1037-го. Як визначають століття за роками? Замініть згадані дати століттями.

Відтворюємо прочитане

1. Святу Софію в Києві збудував князь

• А Кий
• Б Святослав
• В Володимир
• Г Ярослав

2. Коли печеніги взяли в облогу Київ, князь Ярослав перебував у

• А Царгороді
• Б Новгороді
• В Переяславі
• Г Корсуні

3. Установіть відповідність.

Художня література як одна з форм духовної діяльності людини

Здавалося б, звичайні слова — зорі, груші, тиша, ночі, куполи, передчуття, осінь. — але коли їх майстерним пером митця поєднати в речення, вони зазвучать по-іншому — емоційно, зворушливо, тобто по-художньому. Прочитайте поданий нижче текст, яскраво домальовуючи картини, що виникають в уяві, і ви в цьому переконаєтеся.

Коли за селом стихає гул комбайна, коли в тиші ночей на землю починають падати зорі та груші, коли з небесного купола з’їде Великий Віз, мене щемно огортає передчуття осені. А ще як побачу в пишних кронах жовтий листок, а ще як підпалить хтось картоплиння! Дим перемішується з пахощами яблук і нагадує мені, що це минає серпень, що сонце заходить далеко не там, де заходило в червні. І, дивлячись на край свіжої ріллі, бачу кінець літа. А я наче й не набувся в його теплі, не нажився в його розкоші! Та зелені клени вже миряться золотими. І здається, що не комори наповнюються врожаєм, а сама душа збагачується життєвим ужинком.

О цій порі, коли копають картоплі, я щоразу й усе глибше впадаю в якусь велику й терпко-піднесену покору. Під її могутнім впливом безмовно дозволяю деревам скидати листя, відпускаю у вирій журавлів і благословляю діток у школу. Бо повітря все дужче пахне вереснем, а вересень пахне сторінками нових підручників. На шкільному подвір’ї враз здійметься гамір, і почнеться новий навчальний рік. Так заведено здавна, і це неодмінно, як осінь.

А. Шкурко. Кінець літа. 1986 р.

У цій мініатюрі якихось незвичайних поетичних слів не так багато (терпко-піднесений, щемно, покора, благословляти), проте вся вона напрочуд поетична, її могла написати лише людина з багатим духовним світом і тонким відчуттям слова. Ця людина — Василь Думанський, письменник із с. Серединки, що на Вінниччині. Йому доля з раннього дитинства присудила бути прикутим до ліжка: здавалося, вибору не було, адже вирок долі оскарженню не підлягав. Але, приречений на нерухомість, Василь зробив свій вибір, єдино можливий і єдино правильний, — він вибрав Слово.

Ще раз уважно прочитайте заголовок цього розділу: у ньому є важливі слова — духовна діяльність людини. Саме духовна діяльність В. Думанського й інших письменників витворила літературні шедеври, якими ми сьогодні захоплюємося.

У чому ж секрет притягальної сили довершених художніх творів, зокрема й мініатюри В. Думанського «Коли копають картоплі»? Секретів багато, але головний — це наявність у творі різноманітних образів.

Що таке образ? Образ — це конкретна й водночас узагальнена картина людського життя, що створена за допомогою вимислу й має естетичне значення. Художній образ — це не копія дійсності, що має місце, наприклад, у газетних репортажах або у творах документального характеру. Віддзеркалений у художньому образі предмет дійсності постає в мистецтві не як конкретний, він слугує засобом утілення загального. Мистецтвознавець О. Андреєв так пояснює це на матеріалі живопису: «Візьмімо, наприклад, картину П. Брейгеля Старшого “Сліпі”: на ній зображені люди, які повільно бредуть ланцюжком, тримаючись за плече товариша, який іде попереду. Передній із них, спіткнувшись, падає й тягне за собою наступного. Глядач бачить: ще одна мить — і весь ланцюжок чекає та ж сама доля. Живописець показав тут, здавалося б, конкретну, одиничну, побутову сцену. Проте це лише найелементарніший рівень прочитання змісту картини. Глибше проникнення в її зміст дає змогу витлумачити брейгелівських сліпих як певний узагальнений символ — образ людства, яке не знає й не бачить, куди воно йде».

П. Брейгель Старший. Сліпі. 1568 р.

Художні образи мають такі різновиди: словесний, слуховий, зоровий, нюховий, образ-символ, образ-персонаж та ін. Скажімо, у мініатюрі В. Думанського наявні слухові образи (стихає гул комбайна, в тиші ночей, падають груші), зорові (жовтий листок, зелені клени) і нюхові (дим, пахощі яблук). Образом-символом можна вважати вересень (пахне вереснем, сторінками нових підручників), який символізує початок осені й навчального року в школах; зібрану картоплю, що символізує збір урожаю; відліт журавлів, який означає закінчення теплої пори року.

Захар і Максим Беркути, Мирослава, Бурунда-бегадир є образами-персонажами (повість І. Франка «Захар Беркут»). Словесними образами вважають тропи: епітети (терпко-піднесена покора, пишні крони), метафори (дерева скидають листя, душа збагачується) та ін.

Цікаво, що той самий художній образ різні люди сприймають по-різному: для когось дим від підпаленого картоплиння їдкий і неприємний, а для когось він ароматний, пов’язаний із приємними подіями, тому й викликає лише позитивні емоції. Скільки людей — стільки й думок. Тим-то світ і прекрасний! Отже, можна зробити висновок, що художній образ може бути багатозначним.

По-справжньому читати й сприймати поезію або прозу, уміти насолоджуватися художніми образами, тонко відчувати красу слова допоможе вам уміння аналізувати літературні твори. Тут вам стане в пригоді такий вид роботи, як заповнення літературного паспорта. Його зразок ви знайдете на одному з форзаців цього підручника.

Сприйняття художніх образів літературного твору дає естетичну насолоду читачеві, виховує смак. Зважаючи на це, художні твори виконують різні функції, з-поміж яких найголовнішими є такі:

• естетична — твір дає інтелектуально-емоційне задоволення, збуджуючи уяву читача й спонукаючи його до співпереживання тому, про що йдеться у творі;
• виховна — художні твори виховують естетичний смак, з яким людина сприймає світ і може відрізнити потворне від красивого, типове від незвичайного, зле від доброго;
• пізнавальна — читаючи літературні твори, людина пізнає себе і світ, який її оточує, збагачується знаннями з історії, людської психології, народних звичаїв і традицій, різних видів мистецтва.

Твори Тараса Шевченка й Лесі Українки, Михайла Коцюбинського й Ніни Бічуї, фольклорні твори, з якими ви ознайомитеся на сторінках цього підручника, збагатять вас досвідом попередніх поколінь, підкажуть, як зорієнтуватися в складних життєвих ситуаціях, принесуть естетичну насолоду.

1. Прочитайте уривок із вірша М. Рильського.

Коли копають картоплю —

стелиться дим над землею,

листя летить воскувате,

ніби метеликів рій,

пахне грибами й медом,

вогкістю пахне тією,

що, опріч назви «осінь»,

Лише нюховим є образ

2. Словесний образ-епітет ужито в рядку

• А другому
• Б третьому
• В четвертому
• Г п’ятому

3. У мініатюрі В. Думанського «Коли копають картоплі» НЕМАЄ образу

• А диму
• Б осені
• В картоплі
• Г метеликів

4. Що таке художній образ? Які ви знаєте різновиди художніх образів?

5. Згадайте раніше прочитаний художній твір, у якому яскраво виражена виховна функція. Прокоментуйте її.

6. Наведіть приклад виховної функції одного з раніше прочитаних творів.

7. Згадайте раніше вивчений напам’ять вірш, від якого ви дістали естетичне задоволення. Прочитайте кілька рядків із нього.

8. Як ви розумієте слова із заголовка цього розділу — духовна діяльність людини?

9. Знайдіть на одному з форзаців підручника зразок літературного паспорта. Поміркуйте, чому заповнення (чи незаповнення) окремих пунктів залежить від того, до якого літературного роду — лірики, епосу чи драми — належить художній твір.

10. Усно опишіть художні образи, створені В. Ковальчук у картині «Дитячі сни», що подано на обкладинці цього підручника.

11. Уважно розгляньте репродукцію картини «Кінець літа» А. Шкурка (с. 3). Які образи вам найбільше сподобалися? Запишіть їх у робочий зошит, наділивши епітетами.

12. Заповніть у робочому зошиті літературний паспорт вірша В. Симоненка «Лебеді материнства», який ви вивчали в 7 класі.

Згадайте, які художні образи є в «Пісні про рушник» А. Малишка. Запишіть по одному-два приклади в робочий зошит.

✅Що таке ртуть і якими властивостями вона володіє?

Ртуть – це єдиний з відомих людині металів, який залишається рідким при кімнатній температурі. Зовні ртуть нагадує рідке срібло; при попаданні на плоску поверхню крапля ртуті моментально розсипається на сотні дрібних кульок, які немов відштовхуються один від одного і розбігаються в різні сторони.

Ртуть – дуже рідкісний елемент.

В цілому в природі ртуть утворюється в процесі окислення кіноварі і розкладання утворюється сульфат; під час вулканічних вивержень; шляхом виділення з водних розчинів. У земній корі ртуть розсіяна, а в результаті осадження з гарячих підземних вод вона утворює ртутні руди.

На сьогодні відомо 35 ртутьвмісних мінералів. Деяка кількість ртуті міститься в морській воді, в сланцях і глинах.

З історії ртуті

Вже за дві тисячі років до нашої ери в Стародавній Індії та Стародавньому Китаї вміли добувати самородну ртуть. Ртуть, що містить кіновар вже тоді використовували в лікуванні і в косметології. У ході експериментів стародавніх учених нагріта кіновар осідала на металі у вигляді рідкого срібла».

Алхіміки приділяли ртуті величезне значення – вважалося, що після того, як ртуть твердіє, вона може перетворюватися в золото. Вперше тверду ртуть вдалося отримати Ломоносову – він використав для цього суміш снігу і концентрованої азотної кислоти.

Де використовують ртуть?

Ртуть незамінна при виготовленні різних метрологічних приладів:

• барометрів;
• термометрів;
• манометрів;
• полярографів;
• вакуумних насосів.

Ртуть є важливим елементом при виробництві ртутних ламп, випрямлячів. Крім того, цей метал активно застосовують в хімічній промисловості та металургії.

Ртуть – каталізатор при різних реакціях, важливий елемент при амальгамації інших металів.

Її застосовують у медицині, промисловості і сільському господарстві. Саме ртутне покриття дозволяє випускати дзеркала, без яких нам не обійтись.

Основні властивості ртуті

Це сріблястий, важкий, рідкий метал, який при кімнатній температурі випаровується. Чим вище температура повітря, тим швидше відбувається випаровування. Ртуть (хімічна формула Hg) взаємодіє зі сріблом, золотом, цинком, змочуючи їх і утворюючи амальгами. Ртуть кипить при температурі +357.25 С.

За ступенем небезпеки належить до першого класу і є надзвичайно потужним забруднювачем навколишнього середовища:

Ртуть та її сполуки дуже токсичні і небезпечні для організму людини.

Небезпека ртуті

Потрапляючи в організм через легені, пари ртуті викликають гострі та хронічні отруєння. Ртуть уражає органи дихання, печінку, центральну нервову систему, шлунково-кишковий тракт, серцево-судинну систему, інші внутрішні органи.

Симптоми токсичного ураження проявляються через 8-24 години.

У потерпілого спостерігається:

• слабкість;
• апатія;
• емоційна нестійкість;
• запаморочення;
• головний біль.

Послаблюється увага і пам’ять, з’являється пітливість, болі при ковтанні, підвищується температура, починаються болі в шлунку, нудота, блювання, підвищується температура, з’являється тремор рук.

При серйозному отруєнні можливий летальний результат. В організм ртуть проникає найчастіше через легені – людина вдихає небезпечні пари, які не мають запаху.

Запобіжні заходи і способи зберігання ртуті

При роботі з ртуттю потрібно використовувати протигази або фільтруючі респіратори. Якщо сталося ртутне забруднення, проводяться заходи щодо демеркуризації.

Видимі кількості металевої ртуті усувають з забруднених поверхонь, після цього здійснюють хімічну обробку за допомогою хімічних реагентів.

Ртуть, яку використовують у промисловості, зберігають у стальних балонах ємністю не більш 35 кг, керамічних або скляних балонах ємністю 500 мл з товстими стінами, металевої гофрованої пробкою з прокладкою з пластмаси. У кожному балоні міститься 5 кг ртуті.

В лабораторіях ртуть зберігають у запаяних скляних ампулах по 30-40 мл у кожній, які, опускають у зварні сталеві коробки. Ртуть не можна зберігати у відкритому посуді, а також в бюксах, колбах і іншій хімічній посуді з тонкими стінками.