Осока піщана
Carex arenaria —
багаторічна трав’яниста рослина родини осокових. Кореневище довге, повзуче, 2-5 мм завтовшки. Стебло пряме, тригранне, вгорі шорстке, 15-40 см заввишки. Листки довгі загострені, жорсткі, жолобчасті, такої самої довжини, як і стебло, або трохи довші за нього. Квітки в колосках, скупчені в верхній частині стебла і утворюють колосоподібне суцвіття. У верхніх колосках квітки тичинкові, в нижніх — маточкові, а в середніх — і ті й другі. Плід — горішок. Цвіте у травні.
Поширення
Осока піщана росте на узбережжі Балтійського моря.
Сировина
Використовують висушені кореневища.
Рослини неофіційна.
Хімічний склад
слабо вивчено. Кореневища містять ефірну олію, смолу та дубильні й слизисті речовини.
Фармакологічні властивості і використання
Раніше осоку піщану використовували як замінник кореня південноамериканської рослини сарсапариль (Smilax medica), яка використовується при лікуванні золотухи, подагри, ревматизму, сифілісу та різних захворювань шкіри.
Препарати осоки піщаної виявляють сечогінну, потогінну, знеболюючу й легку послаблюючу дію і використовуються в народній медицині при циститі, пієліті й ревматизмі, як засіб, що зумовлює загальне поліпшення функцій шкіри.
Лікарські форми і застосування
ВНУТРІШНЬО — відвар кореневищ (20 г кореневищ на 0,8 л води варять у закритій посудині, поки вода не википить до половини, настоюють 2 години, проціджують) приймають по 50 мл 4 рази на день;
– настій: 2 чайні ложки кореневища заварюють 2 склянками окропу, настоюють 30 хв., проціджують і випивають протягом дня рівними порціями.
Вміст статті слугує лише інформаційним цілям і буде корисний студентам профільних навчальних закладів та лікарям.
Самолікування може бути шкідливим для вашого здоров’я! Перед вживанням будь-яких лікарських засобів, консультуйтесь зі своїм лікарем.
під редакцією Гродзинського A. M. (1926-1988) академік Академії наук УРСР, доктор біологічних наук, професор
Осика
Populus tremula —
високе (20-30 м заввишки) листопадне дводомне дерево родини вербових. Має округлу крону і циліндричний стовбур, укритий гладенькою світло-зеленою корою; в нижній частині стовбура, особливо у старих дерев, кора чорна, глибоко тріщинувата. Листки чергові, шкірясті, майже округлі або округло-ромбічні, нерівномірно виїмчасто-зубчасті, зверху жовто-зелені, зісподу — сизуваті, на довгих сплюснутих черешках. Квітки одностатеві, у пониклих пурпурових сережках. Плід — коробочка. Цвіте у березні — квітні, до появи листя.
Поширення
Росте осика по всій території України як домішка у хвойних і широколистяних лісах, по торфовищах та у плавнях.
Заготівля і зберігання
Для виготовлення ліків використовують кору, бруньки та листя рослини. Заготовляють кору напровесні під час сокоруху, здираючи її з молодих гілок і тонких стовбурів. Для цього роблять кільцеподібні надрізи через кожні 30 см, які з’єднують поздовжніми розрізами, після чого кора легко знімається. Сушать кору під наметом або в провітрюваному приміщенні. Бруньки осики збирають на початку цвітіння дерев, відламуючи їх від гілок. Зібрані бруньки сушать у затінку на протязі або в теплому провітрюваному приміщенні, розкладаючи їх тонким (1-2 см завтовшки) шаром на тканині або папері й періодично перемішуючи. Молоде повністю розвинене листя використовують свіжим або сушать.
Рослина неофіційна.
Хімічний склад
Усі частини осики (кора, бруньки, листя) містять глікозити (саліцин, саліцилпопулозид, популін та ін.), ефірну олію, органічні кислоти, дубильні, гіркі й інші речовини. У свіжому листі є значна кількість аскорбінової кислоти (вітамін С) (до 470 мг %) і каротину (провітамін А) (43,1 мг %).
Фармакологічні властивості і використання
Препарати осики мають потогінні, жарознижуючі, протизапальні, знеболюючі, пом’якшувальні, в’яжучі й сечогінні властивості.
Настій або відвар бруньок дають усередину при поліартриті, подагрі, ревматизмі, геморої, гострому й хронічному запаленні сечового міхура, мимовільному і болючому (особливо під час вагітності й після операцій) сечовипусканні, у разі збільшення простати і як жарознижуючий засіб при гарячці.
При гастритах, циститах, геморої й дизентерії бруньки можна вживати й у вигляді настойки.
Для місцевого лікування бруньки осики застосовують у вигляді мазі й настойки: мазь використовують для гоєння ран, хронічних виразок і опіків, розм’якшування гемороїдальних вузлів, розтирання при подагрі й ревматизмі; настойку — як протизапальний і антисептичний засіб.
Відвар кори рекомендують при гастриті, диспепсії й проносі, як засіб, що збуджує апетит і поліпшує травлення.
Подрібнене свіже або сухе листя використовують для припарок при ревматизмі, подагричному та гемороїдальному болі, а вижатим із листя соком намазують лишаї та бородавки.
Лікарські форми і застосування
ВНУТРІШНЬО — дві чайні ложки подрібнених бруньок заливають двома склянками окропу, настоюють 15 хв., проціджують і випивають усю дозу за день;
– згущений відвар бруньок або кори (45 г подрібненої сировини варять у 500 мл води, поки рідина не випарується наполовину, проціджують, підсолоджують на смак медом або цукром) приймають по чверті склянки тричі на день;
– настойку бруньок (готують на 40 % -ному спирті або горілці у співвідношенні 1:10) приймають по 20-30 крапель тричі на день.
ЗОВНІШНЬО — мазь (1 частина сировини у вигляді порошку на 4 частини коров’ячого масла або вазеліну) і настойку (готують на 40 % -ному спирті або горілці у співвідношенні 1:5) із бруньок та компреси з розпареного листя (2-3 ложки подрібненого листя загортають у марлю, занурюють в окріп і прикладають до уражених ділянок тіла).
Вміст статті слугує лише інформаційним цілям і буде корисний студентам профільних навчальних закладів та лікарям.
Самолікування може бути шкідливим для вашого здоров’я! Перед вживанням будь-яких лікарських засобів, консультуйтесь зі своїм лікарем.
під редакцією Гродзинського A. M. (1926-1988) академік Академії наук УРСР, доктор біологічних наук, професор
Осока парвська
Carex brevicollis —
багаторічна трав’яниста вічнозелена щільно (на відкритих місцях) або пухко дерниста (в лісах) рослина родини осокових. Має косе, міцне, розгалужене кореневище, вкрите шорсткими лусками. Стебла сплюснуто-тригранні, 30-45 см заввишки, у верхній частині шорсткі, в нижній третині — облистнені, при основі одягнені бурими розщепленими на волокна листковими піхвами. Листки трирядні, лінійні (5-7 см завширшки і 40-50 см завдовжки), зелені з сизуватим відтінком, жолобчасті, з двома жилками і загорнутими наспід краями. Квітки одностатеві (рослини однодомні), без оцвітини, зібрані в 2-3 розсунуті колоски. Верхній колосок тичинковий, коричневий, булавоподібний, 1,5-2 см завдовжки. Нижні колоски маточкові, зеленаво-коричневі, яйцевидні, 1,5-2,5 см завдовжки, на прямих міцних шорстких ніжках, що виходять з пазух при квіткових листків; покривні луски з шилоподібним вістрям, каштанові, посередині зелені, з трьома жилками. Плід – горішок, що міститься в обернено яйцевидному, круглястому (до 5 мм завдовжки), жовтаво-зеленому, з невиразними жилками, вкритому негустими щетинками мішечку, звуженому на верхівці в короткий іржавий, з шорстким краєм носик. Цвіте у квітні.
Поширення
Осока парвська росте в листяних лісах Західного, Правобережного і Лівобережного Лісостепу України.
Заготівля і зберігання
До 1983 року траву осоки парвської використовували в науковій медицині як сировину для виготовлення препарату бревіколіну. В народній медицині з лікувальною метою використовують сушені кореневища і коріння рослини, які заготовляють пізно восени.
Хімічний склад
Усі частини рослини містять алкалоїди бревіколін (у корінні – 50% і в листі – 95%), бревікарин (відповідно 45 і 4%) і гарман (5% і 1%). Насіння осок містять масло, решта – крохмаль і білки.
Фармакологічні властивості і використання
Головною діючою речовиною осоки парвської є алкалоїд бревіколін, який виявляє спазмолітичну й гіпотензивну дію, підвищує тонус і посилює скорочення матки й кишечнику, стимулює дихання, здійснює фармакологічну денервацію органів (не впливаючи на виконавчі органи безпосередньо, зменшує надходження до них нервових імпульсів по симпатичних і парасимпатичних нервах).
Бревіколіну гідрохлорид застосовували (у 1983 році препарат виключено з Державного реєстру лікарських засобів) для стимулювання родової діяльності та при маткових кровотечах після аборту і пологів.
Рідше його використовували для лікування гіпертонічної хвороби, ліво шлуночкової недостатності, бронхіальної астми та облітераційного ендартеріїту.
В народній медицині препарати осоки парвської використовують при гіпертонічній хворобі, бронхіті, різних висипах, фурункульозі, алергії, подагрі й ревматизмі.
Лікарські форми і застосування
ВНУТРІШНЬО — настій кореневищ з корінням (2 чайні ложки сировини на 400 мл окропу, настоюють 8 годин, проціджують) приймають по півсклянки тричі на день;
– згущений відвар кореневищ з корінням (30 г сировини на 650 мл води, варять у закритій посудині доти, поки не випарується третина рідини, одержаний відвар настоюють ще 2 години, проціджують) приймають по чверті склянки тричі на день.
Вміст статті слугує лише інформаційним цілям і буде корисний студентам профільних навчальних закладів та лікарям.
Самолікування може бути шкідливим для вашого здоров’я! Перед вживанням будь-яких лікарських засобів, консультуйтесь зі своїм лікарем.
під редакцією Гродзинського A. M. (1926-1988) академік Академії наук УРСР, доктор біологічних наук, професор