Як перси стали мусульманами

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

§7. Виникнення ісламу. Арабський халіфат і його розпад

Сьогодні на земній кулі близько 1,5 млрд осіб сповідують іслам.

Зародилася ця релігія на Аравійському півострові. Чому ж саме тут виникло нове віровчення? Нова держава, створена пророком Мухаммадом, дістала назву Арабський халіфат. Із ним не могли змагатися наймогутніші держави Європи й Азії. Культура халіфату перевершувала досягнення західноєвропейської християнської цивілізації. Як саме вдалося досягти таких успіхів?

1. Аравія і араби.

Аравійський півострів, що омивається водами Індійського океану, розташований на крайньому південному заході Євразії. Це найбільший півострів земної кулі.

Центральну частину півострова займають кам’янисті пустелі. Температура повітря тут часто перевищує 50 градусів, що завжди робило ці землі практично непридатними для життя. Тільки племена бедуїнів, переганяючи стада від одного джерела води до іншого, займалися тут кочовим скотарством. Вони вирощували дрібну рогату худобу й верблюдів.

Рис. 1. Краєвид Аравійського півострова

Рис. 2. Святилище Кааба. Середньовічна гравюра

Життя в пустелі

Життя в пустелі можливе за наявності води й верблюдів. Ці тварини чудово пристосовані до суворих умов природи. одногорбий верблюд здатний долати відстань до 120 км на день, перевозити вантаж до 250 кг і п’ять діб обходитися без води. Верблюди забезпечували бедуїнів молоком, м’ясом, шкірами, вовною. Бедуїни полювали на диких тварин, інколи вживали в їжу змій, ящірок і комах. Не випадково перси презирливо називали їх «пожирателями сарани».

Жителів Аравії ще з біблійних часів називали арабами. Переважна більшість арабів жила на півночі або в прибережних країнах півострова. Тут кліматичні умови були значно м’якшими, тому араби здавна вирощували пшеницю, рис, просо, цукрову тростину, льон, виноград, фрукти й фініки. Багато жителів займалися рибальством і видобутком перлів.

Важливе місце в житті Аравії займала міжнародна торгівля, що забезпечувала роботою багатьох жителів. Караванними дорогами й морським шляхом у країни Середземномор’я, зокрема Єгипет, протягом багатьох століть купці доставляли різноманітні товари з Персії, Індії, Китаю, країн Африки. Араби були чудовими мореплавцями. Не випадково у Середні віки західну частину Індійського океану називали Аравійським морем.

Більшість арабських племен були язичниками. Вони поклонялися силам природи, зіркам, священним каменям. Кожне плем’я і рід шанували своїх божків, ідолів яких установлювали в племінних святилищах.

До VII ст. араби стояли ніби осторонь великих цивілізацій: античної, візантійської, перської. На Аравійському півострові не існувало єдиної арабської держави. Тут не припинялися кровопролитні війни між племенами й князівствами, хліборобами й кочівниками, язичниками й представниками інших релігій.

Наприкінці VI ст. Аравія перебувала в стані глибокої кризи. Відсутність єдиної держави, економічний застій, релігійні суперечності загрожували повним занепадом.

2. Мухаммад і його проповідь. Об’єднання арабських племен.

Важливу роль у житті Аравії відіграло місто Мекка на західному узбережжі півострова. Мекканці жили доходами від міжнародної торгівлі. У місті розташовувалося велике язичницьке святилище Кааба, де були встановлені 360 ідолів. Головний предмет поклоніння являв собою «Чорний камінь», що прилетів із небес (метеорит). Жерці Кааби були справжніми господарями Мекки й отримували великі доходи від прочан. В Аравії не існувало більш вдалого місця для проповіді нової релігії.

Цю важливу історичну місію виконав Мухаммад, син Абдаллаха (570—632). Він рано став сиротою і виховувався в родині свого дядька. Коли Мухаммад подорослішав, то став караванником і часто подорожував країною. Одружившись із заможною вдовою, Мухаммад багато часу приділяв релігійним роздумам. Щовесни він усамітнювався в печері й вів аскетичний спосіб життя, виснажуючи себе молитвами.

У 610 р. Мухаммадові настало прозріння. Уві сні перед ним з’явився архангел Джебраїл (Гавриїл). Він переконав Мухаммада завершити справу пророків Авраама, Мойсея і Христа. Увірувавши у своє призначення, Мухаммад у проповідях звеличував віру в єдиного бога Аллаха, заперечував ідолопоклонство, проголошував кінець світу, яскраво описував Страшний суд, пекло й рай. Нове віровчення дістало назву іслам, тобто «присвята себе Богу». Послідовників ісламу називають мусульманами, тобто «людьми, що віддали себе Богу».

Мухаммад — засновник нової світової релігії — ісламу.

Першими мусульманами стали родичі й друзі пророка. Популярність Мухаммада швидко зростала та почала викликати занепокоєння жерців Кааби, адже багато арабів відмовлялися від язичництва. Суперечки й сутички між мусульманами і язичниками загострювалися.Мухаммаду загрожувала фізична розправа. У 622 р.

Рис. 3. Мухаммад та архангел Джебраїл. Книжкова мініатюра XIV ст.

Рис. 4. Арабські воїни. Сучасний малюнок (реконструкція)

? Опишіть озброєння арабських воїнів.

Мухаммад утік із Мекки в сусідній оазис, який пізніше назвуть Медина («місто пророка»).

Переселення Мухаммада з Мекки в Медину вважають точкою відліку мусульманського літочислення.

Жителі Медини й навколишніх племен підтримали пророка. Тут Мухаммад поглиблював і розвивав своє віровчення. Одкровення пророка записували. Вони стали основою Корану — священної книги мусульман. Пророк навчав, що мусульмани зобов’язані молитися Аллахові п’ять разів на день, поститися, подавати милостиню, здійснювати паломництво в Мекку.

Мухаммад завжди жив просто й скромно, навіть коли став наймогутнішим правителем Аравії. Він не любив розкоші, і в його будинку часто не було їжі. Пророк завжди мав один комплект одягу, і коли сподвижники пропонували йому надягти багате церемоніальне вбрання, він відмовлявся, віддаючи перевагу одягу з грубої тканини, який носили прості люди. Коли йому приносили подарунки або здобич, він роздавав їх нужденним і подібно до Христа говорив мусульманам, що бідні увійдуть у Царство Небесне раніше, ніж багатії.

У 630 р. Мекка перейшла під контроль Мухаммада. Кааба була оголошена головною святинею ісламу, а її жерці стали мусульманами.

Медина залишилася столицею держави Мухаммада. Сюди прибували посланці різних племен і народів, що підкорилися владі пророка й відмовилися від багатобожжя.

630 рік вчені вважають роком створення єдиної Арабської держави.

3. Завоювання арабів. Праведні халіфи.

У 632 р. Мухаммад сильно занедужав і помер. Багато людей відмовлялися в це вірити, оскільки вони вважали його безсмертним. Мусульмани обрали нового керівника релігійної общини й назвали його халіфом, що означає «заступник пророка»; «той, хто йде слідами пророка». Так почався період праведних (обраних) халіфів (632— 661). Столицею нової держави стало сирійське місто Дамаск.

Продовжуючи справу пророка, халіфи очолили «джихад меча» — священну війну з невірними за поширення й зміцнення ісламу. У VII—VIII ст. араби розгромили Візантію та Іран, переможним маршем пройшли Північною Африкою до Атлантичного океану, увірвалися на простори Європи й підкорили Піренейський півострів.

Перші халіфи провели реформи в державному й релігійному житті арабського суспільства. Вони зуміли створити високоорганізоване військо, боєздатність якого підтримувалася справедливим розподілом захопленої здобичі й трофеїв. Мусульманин свято вірив, що смерть під час бою забезпечить йому вічне блаженство в раю.

Рис. 5. Завоювання арабів

? Виходячи із завоювань арабів, поясніть, чому іслам називають світовою релігією.

У результаті завоювань араби підкорили й пограбували найбагатші країни. «Годувальником» Аравії став Єгипет. Араби відновили давній канал між Нілом і Червоним морем, щоб вивозити кораблями єгипетський хліб й інші продукти.

Успішні завоювання арабів сприяли виникненню великої імперії, що увійшла в історію під назвою Арабський халіфат. Це держава, де діяли релігійні правила. Халіф не тільки мав владу монарха, але й був духовним наставником усіх мусульман.

Араби стали господарями найбагатших країн Північної Африки, Передньої і Середньої Азії, населення яких прийняло іслам.

4. Розквіт Арабського халіфату.

Зміцненню Арабської держави сприяло поширення ісламу. За 70—100 років араби затвердили на завойованих землях нову релігію. Іслам виявився віровченням простим і зрозумілим для людей. Бути мусульманином було вигідно, оскільки вони сплачували державі тільки десяту частину з доходів, а іновірці несли тягар важких податків.

Завойовники наполегливо підвищували авторитет арабської мови — мови Корану, яку мали знати всі мусульмани. Таким чином арабська мова стала державною мовою для всіх підкорених народів.

До складу халіфату входили країни із працьовитим населенням, високорозвиненим сільським господарством, найбагатшими давніми містами, які славилися своїми ремеслами й торгівлею. У центрі безкрайніх володінь імперії халіф ал-Мансур заснував нову столицю Багдад, яку тоді називали Мадинат ас-Салам («місто благоденства»). Своїми розмірами Багдад значно перевершував Рим і Константинополь разом узяті. Місто захищали високі стіни й канали, заповнені водою річки Тигр. Оборонна стіна Багдада була складена з величезних глиняних цеглин. За третім кільцем фортечних стін і брам розміщувалися палац халіфа, велика мечеть й урядові будинки.

З «Історії Багдада» аль-Багдаді (XI ст.)

За часів халіфа ар-Рашида жодне місто світу не могло змагатися з Багдадом у красі й пишності, кількості вчених і видатних людей, розмежуванні еліти й простолюдинів. у безлічі дворів, будинків, шляхів, вулиць, крамниць, базарів, провулків, алей, мечетей, лазень, караван-сараїв; у чудовому повітрі, солодкій воді, прохолодній тіні. у силі-силенній городян, кількості споруд і людей.

Рис. 6. Мечеть у Єрусалимі (VII ст.). Сучасний вигляд

Рис. 7. На вулицях Багдада. Сучасний малюнок

У столицю халіфату щорічно доставляли понад 400 млн дирхемів (срібних монет). У своїй особистій скарбниці халіфи нагромадили безліч золотих і срібних монет, величезні запаси зброї, коштовних металів, каміння, убрань і начиння.

У VIII—IX ст. Арабський халіфат перетворився на світову державу, що не мала гідних суперників.

5. Культура країн халіфату.

Учені стверджують, що в Арабському халіфаті культура набула нечуваного розквіту. Як же жителям пустельної Аравії вдалося досягти значних успіхів у науках і мистецтві? Річ у тому, що араби виявилися не тільки жорстокими завойовниками, але й старанними учнями. Вони засвоювали й застосовували культурні досягнення підкорених ними давніх народів: сирійців, греків, єгиптян, персів, вірменів, євреїв та ін.

Арабські хлопчики навчалися у приватній школі. Тут опановували грамоту й лічбу, вивчали Коран, закони шаріату (система релігійних правил), а також математику, медицину, астрономію, літературу. У школах при мечетях вивчали богословські науки. Повсюди створювали релігійні навчальні заклади — медресе. Учена людина вважалася зразком для всіх мусульман.

У VII—IX ст. в арабо-мусульманських країнах розвивалися математика й астрономія. Вчений аль-Хорезмі (IX ст.) познайомив арабів з індійськими цифрами, які ми називаємо арабськими. У Європі Хорезмі називали Алгорисмусом. У своєму науковому трактаті він увів поняття «аль-джабр» (алгебра).

Рис. 8. Учені в бібліотеці.

Книги складені на спеціальних полицях. Мініатюра XIII ст.

Рис. 9. Мінарет у Самаррі (Ірак)

Рис. 10. Сторінка рукопису аль-Хорезмі

У IX ст. у Багдаді звели знаменитий Будинок мудрості, у якому працювали знавці давніх мов. Вони перекладали арабською мовою наукові й філософські трактати грецьких і римських мудреців. Особлива увага приділялася перекладу творів із математики, астрономії, географії. Здійснювалася робота з індійськими медичними трактатами й перськими історичними творами. Кращі перекладачі одержували винагороду золотом. У 1258 р. монголи зруйнували Будинок мудрості, а книги безцінної бібліотеки скинули в Тигр.

Великих успіхів досягла арабо-мусульманська наука в галузі медицини. Видатним вченим був Ібн Сіна (980—1037), якого в Європі називали Авіценною. Його «Канон лікарської науки» на віки став настільною книгою лікарів усього світу.

Ібн Сіна народився в Бухарі й був персом за національністю. Із дитинства проявилися його здібності до наук. Уже в десять років він знав Коран напам’ять. У своїх працях учений торкався проблем медицини, філософії, етики, математики, хімії, ботаніки та ін. Ібн Сіна з’ясував, що туберкульоз — це інфекційне захворювання, і виявив шляхи його поширення. Він описав понад 760 назв ліків. Ібн Сіна був лікарем могутніх правителів ісламських держав, але завжди залишався незалежною людиною і мислителем. Перед смертю він заповів відпустити на волю своїх рабів, а майно роздати бідним.

У світовій художній культурі особливе місце відведене досягненням ісламських зодчих, які використали кращі зразки візантійської та перської архітектури, але при цьому створили свій неповторний стиль архітектурної майстерності. Найбільш яскраво архітектура країн ісламу проявлялася в релігійних спорудах (мечеті, мавзолеї, медресе).

Мечеть — це місце для спільної молитви мусульман. У невеликих вуличних мечетях віруючі п’ять разів на день молилися Аллахові. Кращі архітектори будували мечеті для молитви в п’ятницю — священний для мусульман день. П’ятнична мечеть завжди підноситься над іншими будівлями і є окрасою міста, свідченням його багатства.

Купол мечеті зводився над головною молитовною залою. Величезна маса купола рівномірно розподілялася по бічних напівкуполах. Внутрішню поверхню купола вкривали фрески або мозаїки. Зазвичай використовували геометричний або рослинний орнамент.

Мінарет — висока вежа, із якої правовірних закликали до молитви. Мінарети п’ятничних мечетей прикрашали орнаментом або висловами з Корану. Внутрішній двір мечеті зазвичай оточувала крита галерея — зручне місце для підготовки до молитви, відпочинку й задушевної бесіди.

Досягнення культури країн халіфату свідчать про високий рівень арабо-мусульманської цивілізації.

6. Розпад Арабського халіфату.

У першій половині Х ст. арабська держава розпалася, і від колись могутньої імперії не залишилося й сліду. У той період успішно управляти безкрайньою державою протягом тривалого часу було неможливо. На сході й заході зміцнилася влада намісників, які не бажали ділитися могутністю й багатствами з багдадським халіфом.

Палац халіфа роздирали суперечки. Наближені боролися між собою за вплив на халіфа. Релігійні суперечності переростали в кровопролитні сутички. Повстання бідноти охопили величезні території. Підкорені народи боролися за свою незалежність.

До середини X ст. більшість провінцій вийшли зі складу халіфату й зажили самостійним життям. Халіфи зберегли владу на незначній території навколо Багдада. Під час монгольських завоювань XIII ст. залишки халіфату були остаточно знищені.

Арабський халіфат зробив великий внесок у розвиток світової цивілізації.

Запитання й завдання

1. Як місце розташування й кліматичні умови Аравійського півострова вплинули на заняття його жителів? 2. Чому Мекка стала вдалим місцем для поширення нового віровчення? 3. Завдяки яким особистим якостям Мухаммад став справжнім проповідником ісламу? 4. Виконання яких обов’язків Мухаммад вимагав від мусульман? 5. Використовуючи текст підручника, поясніть значення термінів і понять: бедуїн, Кааба, іслам, мусульманин, Коран, халіф. 6. Назвіть основні причини успішних завоювань арабів в Азії, Африці та Європі. 7. Чому Багдад у IX—XII ст. називали «містом благоденства»? 8. Як арабам у найкоротший історичний період вдалося досягти значних успіхів у культурі? 9. Назвіть основні причини, які призвели до розпаду й загибелі Арабського халіфату. 10*. Чим мечеть відрізняється від християнської церкви? 11*. Якими досягненнями арабської освіти й науки ми користуємося й сьогодні?

§ 14. Персія

1. Перська імперія. На схід від Дворіччя розташоване Іранське нагір’я. У середині II тис. до н. е. сюди з півночі прийшли племена персів. Ці люди займалися скотарством і жили дуже скромно. На той час вони не були самостійними, а сплачували данину державі Мідії. У VII ст. до н. е. один із вождів Ахемен об’єднав усі перські племена.

• 1) Де жили племена персів до того, як об’єдналися?
• 2) Давні перси були скотарями чи землеробами?

Перський цар Дарій I.

Один із нащадків Ахемена — Кір II Великий (правив у 559—530 рр. до н. е.) — повстав проти мідійського царя й зайняв його місце. Так він заснував нову державу, яку називають Персією Ахеменідів, або Перською імперією. Його наступники Камбіс II і Дарій I на цьому не зупинилися. Вони захопили величезні території: Дворіччя, Єгипет, Малу Азію, північно-західну частину Індії.

Завойовані території перси розділили на регіони — сатрапії, кордони яких відповідали межам завойованих держав. Місцеве населення зберігало свої звичаї, мову та закони. Величезну державу об’єднувала мережа найкращих на той час доріг.

У Персії існувала поштова служба, яка успішно працювала завдяки налагодженому механізму на «царській дорозі». Уздовж основних доріг розміщувалися поштові станції, віддалені одна від одної на таку відстань, яку можна подолати верхи за один день. Гонець, що прибував на станцію, передавав послання наступному. Така естафета тривала цілодобово, тому існували денні та нічні гінці. Весь шлях протяжністю 2,5 тис. км послання долало в середньому за сім днів.

Будівництво якісних і безпечних доріг також сприяло розвитку торгівлі.

Зображення «безсмертних» на стінах царського палацу в Сузах.

• 1) Як будівництво доріг вплинуло на життя в Персії?
• 2) Укажіть на карті (с. 47) територію Персії в середині VI ст. до н. е. та назвіть основні регіони Перської імперії.
• 3) Знайдіть на карті (с. 47) «царську дорогу». Які міста та регіони вона з’єднувала?

Головою перської сім’ї був чоловік. Він міг мати кілька дружин і наложниць. Чоловіки могли вільно пересуватися вулицями, а жінки мусили сидіти вдома й займатися хатніми справами.

Золотий кубок для пиття.

Персія стала першою державою, на території якої було запроваджено монету єдиного зразка — золотий дарік. До того монети існували лише в одній країні — Лідії, а решта світу як гроші найчастіше використовувала золоті чи срібні зливки, або ж зовсім обходилася без них, здійснюючи обмінну торгівлю.

Сатрапіями управляли призначені перським царем намісники — сатрапи. Зазвичай ними ставали найближчі родичі царя. Головним завданням сатрапів було стежити, щоб підкорені землі вчасно сплачували данину. Сатрап мав свою армію, міг карбувати власну срібну монету, яка поширювалася тільки на підконтрольні йому землі. Він був головним суддею в довірених йому володіннях.

Щоб не залежати від армій сатрапів, перський цар мав власне 10-тисячне військо «безсмертних». За легендою, воно так називалося тому, що місце загиблого воїна одразу займав новий, і їхня кількість завжди була незмінною. Перша тисяча цих воїнів складала особисту охорону царя, а входили до неї нащадки найбільш знатних перських родин, яких із дитинства готували до служби.

Як називали перських намісників? Якими були їхні повноваження?

2. Зороастризм. Перси сповідували своєрідну релігію — зороастризм. Його пророком був Заратустра. Він засуджував насильство, проповідував мир між людьми, чесність і працю. Зороастрійців часто називали «вогнепоклонниками», оскільки вони вірили, що земним втіленням їхнього бога є будь-яке світло, у тому числі вогонь. Під час молитви вони поверталися обличчям до джерела світла. Вчення Заратустри записане у священній книзі, що має назву Авеста.

Зороастрійці вірили, що у світі існує абсолютне добро та абсолютне зло, а людина здатна вільно обирати між ними. Втіленням зла є брехня й насильство, а втіленням добра — правда і добрі справи. Після смерті на людину чекатиме суд, і якщо вона за життя обрала хибний шлях, то приречена на пекельні муки. Якщо добрі вчинки людини хоча б трохи переважать, то вона потрапить до раю.

Як називалася релігія давніх персів? У чому полягає її суть?

Висновки

• Давні перси були народом скотарів, які жили на території Іранського нагір’я.
• Першим правителем об’єднаних племен персів був цар Ахемен.
• Перси заснували велику імперію, окремі частини якої зберігали давні традиції, мову та закони.

Запитання та завдання

• 1. Чому державу, яку заснував Кір II, називають Персією Ахеменідів?
• 2. Чи можна Персію Ахеменідів назвати імперією? Чому?
• 3. Порівняйте ставлення ассирійців і персів до населення завойованих земель.

✅Чим відрізняються перси від арабів?

Для стороннього спостерігача (наприклад, європейця) що перси, що араби – приблизно одне й те саме: і ті й інші – мусульмани різного ступеня смуглявості, які говорять незрозумілою мовою. Чи так це насправді? Зрозуміло, що ні.

Між арабами і персами величезна різниця – і в мові, і в культурі, і навіть (на подив багатьох) в релігії. Чим відрізняються перси від арабів, і що у них спільного?

Поява на історичній сцені

Як активні учасники міжнародних подій першими проявили себе перси. Від першої згадки в ассірійських хроніках в 836 році до нашої ери до створення незалежного перської держави, а трохи пізніше – імперії Ахеменідів пройшло майже 300 років. Власне, суто національним перське держава в античні часи не було.

Будучи жителями однієї з областей Мідійської імперії, близької їм по мові і культурі, перси під керівництвом Кіра Великого повстали і зробили зміну влади, пізніше завоювавши великі території, що не входили до складу Мідії. За оцінками деяких істориків, держава Ахеменідів в період найвищого розквіту налічувало 50 мільйонів чоловік – близько половини населення Землі в той час.

Араби, які спочатку жили на північному сході Аравійського півострова, починають згадуватися в історичних джерелах приблизно в той же час, що і перси, однак у військовій або культурної експансії вони не беруть участь. Арабські держави Південної Аравії (Сабейське царство) і Аравії Північної (Пальміра, набатеїв і інші) живуть в основному за рахунок торгівлі.

Пальміра, яка вирішила стати в опозицію до Римської імперії, була досить легко розгромлена гордими квірітамі. Але становище докорінно змінюється, коли в торговому місті Мецці народжується Мухаммед.

Він створює наймолодшу монотеістичну релігію, прихильники якої побудували одне з найбільших держав усіх часів – Арабський халіфат. Араби повністю або частково асимілювали велика кількість різних народів, переважно таких, які за рівнем суспільно-культурного розвитку перебували нижче їх. Основою асиміляції стали нова релігія – іслам – і арабську мову.

Річ у тому, що, відповідно до мусульманського вчення, священною книгою, Кораном, є тільки оригінал, написаний арабською мовою, а всі переклади вважаються лише його тлумаченнями.

Це змушувало всіх мусульман вивчати арабську і нерідко призводило до втрати національної ідентичності (зокрема, так сталося з древніми лівійцями і сирійцями, які колись були окремими народами; зараз же їх нащадки вважаються арабськими субетносами).

Відмінність персів від арабів в тому, що в 7 столітті нашої ери Персія перебувала в занепаді, і араби відносно легко завоювали її, затвердивши іслам. Нова релігія наклалася на давню багату культуру, і Персія 8 століття нашої ери стала основою для так званого Золотого століття ісламу. У цей період активно розвивалися наука і культура.

Пізніше перси взяли в якості державної релігії шиїзм – один з напрямків ісламу, протиставивши себе арабам і туркам – переважно сунітам. І на сьогодні Іран – наступник давньої Персії – залишається головним оплотом шиїзму.

Сьогодні перси, крім шиїзму, сповідують суннізм і давню релігію – зороастризм. Зороастрійцем, наприклад, був знаменитий рок-співак Фреді Меркьюрі. Араби, будучи в основному сунітами, частково дотримуються шиїзму (частина населення Сирії, велика частина жителів Іраку та Бахрейну).

Крім цього, частина арабів зберегла вірність християнству, колись поширеного на території, пізніше завойованої мусульманами. З родини арабів-християн відбувається відома латиноамериканська співачка Шакіра.

Різниця між персами і арабами

Як це часто буває в історії, релігійні відмінності стали наслідком політичного і військового протистояння різних держав. В релігії простіше закріпити догми, чітко відмежовує «нас, своїх» від «них, чужих». Так сталося і у випадку з Персією: шиїзм має ряд серйозних богословських відмінностей від сунізму.

Суніти і шиїти боролися один з одним не менш захоплено, ніж католики з протестантами в сучасній їм Європі: наприклад, в 1501 році Персія прийняла шиїзм, а вже в 1514 році починається перша війна з сунітської Османською імперією, яка поширила свій вплив на більшість арабських територій.

Що стосується мови, то тут у персів і арабів немає нічого спільного. Арабська відноситься до семітської гілки афразійської мовної сім’ї, і його найближчим «родичем» є іврит – державна мова Ізраїлю.

Подібність видно навіть неспеціалісту. Наприклад, широко відоме арабське привітання «Салам алейкум» і «шалом Алейхем» на івриті явно співзвучні і переводяться однаково – «мир вам».

Говорити про єдиний перською мовою некоректно, тому що, за сучасними уявленнями, це мовна група, що складається з чотирьох споріднених мов (втім, деякі лінгвісти все ж вважають їх діалектами):

• фарсі, або власне перська мова;
• пушту;
• дарі (разом з пушту є одним з державних мов Афганістану);
• таджицький.

Широко відомий наступний факт: під час війни в Афганістані радянське командування часто використовувало бійців-таджиків для спілкування з місцевими жителями, оскільки їхня мова майже тотожний таджицькому.

Чи вважати в даному випадку пушту, дарі і таджицький окремими мовами або тільки діалектами – предмет лінгвістичних суперечок. Самі носії мов особливо з цього приводу не дискутують, чудово розуміючи один одного.