✅Річка Амазонка: де початок, басейн, куди впадає

Найдовша і найповноводніша з річок нашої планети – Амазонка водночас є однією з найменш вивчених водних артерій. Навіть точне місце її початку визначити складно, оскільки воно розташовується в дикій, малозаселеній частині держави Перу.

Де починається і куди впадає Амазонка?

Джерелом річки Амазонки вважається озеро Лаврікоха, яке розташоване на гірських схилах Андського хребта. Крім того, на це звання претендують дві річки – Апурімак і Маратон. Тому точно розрахувати протяжність найбільшої водної артерії планети не представляється можливим.

Відомо лише, що вона бере початок на висоті 4300 метрів над рівнем моря в відрогах Анд і на всьому протязі вбирає в себе води понад півтисячі великих і малих приток. Повноцінною річкою вона стає після злиття річок Мараньона і Укаялі.

Окремої розмови заслуговує гирло Амазонки, надзвичайно широке і розгалужене. Воно розташовується на західному узбережжі Південної Америки, неподалік від міста Белем в Бразилії. Площа, займана дельтою Великої Річки, досягає 300 тисяч квадратних кілометрів і розташовується на території двох бразильських штатів.

Вона являє собою безліч островів різної величини, розділених численними протоками і порослих буйною рослинністю. У самого впадання в океан протоки зливаються в кілька широких гирл. Найбільший острів в дельті Амазонки – Маражо, за розмірами приблизно рівний Швейцарії.

Протяжність річки

Протягом багатьох років найдовшою річкою вважався Ніл, довжина якого перевищує 6,8 тисячі кілометрів, проте останні дані змусили переглянути цю думку. В цей час відомо, що довжина Амазонки перевищує 6,9 тисячі кілометрів.

Вона перетинає весь континент, перетинаючи в своїй течії території семи держав:

• Перу.
• Болівії.
• Еквадору.
• Колумбії.
• Венесуели.
• Гайани.
• і впадаючи в Атлантичний океан на території Бразилії.

Басейн Амазонки охоплює третю частину континенту і розташовується на площі 7,2 мільйона квадратних кілометрів – трохи менше площі Австралії. Її води складають до 40% всіх водних запасів Південної Америки і до 20% світових ресурсів прісної води.

При впадінні Амазонки в Атлантику води в радіусі 200 кілометрів залишаються значно менш солоними і більш каламутними, ніж в іншому океані.

У своїй основній течії Амазонка несе води по великій низовині. Під час паводків її води затоплюють навколишню місцевість, і ширина річки досягає 80 кілометрів. Глибина дна неоднорідна і на більшості ділянок коливається в межах 50-80 метрів. У гирлі глибина річки збільшується до 100 метрів, а в найглибшому місці досягає 135 метрів.

Судноплавність

У своїй рівнинній частині, тобто практично на всьому протязі, крім відрогів Анд, Амазонка є судноплавною річкою, по якій плаває безліч поромів, катерів, річкових таксі та інших невеликих суден. Від місця злиття з Ріу-Негру і до самого гирла глибина дозволяє використовувати для судноплавства великі судна, в тому числі океанські.

Загальна довжина транспортної мережі, яку утворює Амазонка і її великі притоки, перевищує 25 тисяч кілометрів. Найбільш значними портами є:

По річці доставляють безліч вантажів, плавають численні пасажирські судна.

Ліси басейну Амазонки

Практично на всьому своєму протязі Амазонка несе води по найбільшому лісовому масиву планети – тропічних джунглях, які нерідко називають дощовими лісами. Вони займають понад 5,5 мільйонів квадратних кілометрів.

Це унікальна екосистема, відмінними рисами якої служать висока вологість, різноманітна флора і безліч видів живих істот, що мешкають на всіх «поверхах» багатоярусних джунглів. Ліси поділяються на три види.

• Білий. Грунт містить велику кількість родючого білого мулу, який приносять гірські потоки. Під час сезону дощів їх часто затоплює. Тут добре росте гевея, сейба, дерева какао, а також рідкісне дерево з цінною червоною деревиною – пау-бразил.
• Чорний. Ці ліси розташовуються в заплавних низовинах. Заболочені ґрунти бідні киснем.
• Сухий. Самі рясні і пишні ліси ростуть на сухих незатоплюваних височинах. Тут ростуть найбільш рідкісні і цінні породи дерев. Густі ліси досі погано вивчені, а їхні дерева часто піддаються нещадній незаконній вирубці.

У лісах Амазонки ростуть багато цінні породи дерев – каучукові, молочні, бальса з найлегшою і міцною деревиною, какаові, різні види червоного дерева.

Куди поїхати зі Львова відпочити на вихідні

Немає нічого кращого після послаблення карантину, ніж вибратися на природу і погріти під сонцем свої білі від сидіння вдома обличчя. Погоджуєтесь? Ми теж так подумали і вирішили скласти підбірку 10 місць на Львівщині, де можна не тільки насолодитись природою, а й побачити різні цікаві пам’ятки.

Усі маршрути – одноденні, але ви можете поєднувати їх між собою або ж продовжувати мандрівку в сусідні населенні пункти. У підбірці ви знайдете маршрути як для «лінивого» відпочинку, так і для активної мандрівки.

В гості до неандертальців у грот Прийма

Урочище Прийма розташоване у 2 км від міста Миколаїв на Львівщині. Залишки древньоруського городища вражають своєю красою та історією. Грот складається з кількох печер, де, за версією археологів, жили неандертальці. Грот Прийма вважається найдавнішим поселенням мисливських таборів у печерних умовах материкової України, його вік – понад 45 тисяч років.

Сьогодні урочище приманює туристів своїм незвичним виглядом. Дорога до пам’ятки починається біля кар’єру у Розвадові і далі йде лісом. До урочища є вказівники та протоптана мандрівниками стежка.

Розташування: Розвадів, Миколаївський район

Відстань від Львова: 40 км

Відпочити і пофотографуватися у Турківському кар’єрі

Кам’яний кар’єр у місті Турка ще називають Блакитним озером через його красивий колір. Кар’єр розташований у невисоких горах Турки і з висоти виглядає не менш чарівно, ніж зблизька. Найкраще їхати у Турку на кар’єр у сонячну погоду – тоді водойма маж насичений блакитний колір.

До слова, купатися у кар’єрі заборонено: він глибокий (до 20 м) та небезпечний.

Подорож до кар’єру можна продовжити прогулянкою у Турці, де розташовані бойківські дерев’яні церкви та старовинні будиночки.

Розташування: місто Турка, Турківський район

Відстань від Львова: 130 км

Відвідати поселення білих хорватів

Ще донедавна про поселення білих хорватів неподалік обласного Миколаєва мало хто знав. Знайти стародавні печери та святилище язичників було складно, бо шлях зовсім непромаркований і багато місцевих жителів навіть не знали, що проживають поруч такої пам’ятки. Однак після скандалу зі встановленням на території заповідника «Стільське городище» гіпсової Богородиці ця місцевість стала привалювати туристів.

Стільське городище у VII — X століть було осередком влади Білої Хорватії. Білі хорвати були язичниками і на території городища є багато язичницьких символів, навіть збереглися їхнє святилище. З приходом християнства у печерах облаштували келії монахів. Зараз стародавні печери слугують для жителів місцевих сіл пивницями для зберігання картоплі.

Стільське городище розташоване на околицях сіл Стільсько та Дуброва. Доїхати до заповідника можна дорогою, яка веде до Миколаєва. Не доїжджаючи близько 10 км до міста буде поворот на село Тростянець, а за ним Стільсько.

До речі, нещодавно на Львівщині створили туристичний кластер «Львівське опілля», тому незабаром про Стільське городище та інші туристичні точки у межах чотирьох близьких до Львова ОТГ можна буде дізнатись більше.

Розташування: села Стільсько, Дуброва, Миколаївський район.

Відстань від Львова: 35 км.

Піднятися на дуже високий замок Гербуртів

Як вам ідея дістатися до найвищого замку у Львівській області? Щоправда, замок у 4 км від Добромиля перетворився на руїни, однак навіть в такому вигляді не втрачає привабливості.

Замок Гербуртів розташований близько до кордону з Польщею. Його збудували у 1450 році для родини польських шляхтичів Гербуртів, а згодом він перейшов у власність родини Конєцпольських. Дослідники вважають, що у замку ніхто не жив і він виконував захисну роль, фактично був фортецею. Зараз від замку залишились руїни мурів, чотириярусної бастеї та кілької приміщень.

Замок розташований на висоті 560 метрів і звідси відриваються гарні краєвиди на найближчі населені пункти, зокрема міста Самбір та Перемишль.

Розташування: місто Добромиль, Старосамбірський район.

Відстань від Львова: 110 км

Погуляти містом-фортецею Тустань

Залишки давньоруського наскельного оборонного комплексу, митниці та міста-фортеці біля села Урич сьогодні є однією із найпопулярніших точок для подорожей. Фортеця розташована на скелях-пісковиках, висотою 85 метрів. До фортеці веде облаштована дерев’яними поручнями і сходами стежка.

В 2014 році представили 3D-модель усіх п’яти періодів дерев’яної забудови Тустані, щоб показати, як виглядала споруда 800 років тому.

Потрапити у Тустань зі Львова можна через курортне містечко Східниця або ж їхати трасою Київ–Чоп і повернути на Урич за селом Верхнє Синьовидне. Дістатись до фортеці допоможуть вказівники.

Зі Східниці, до речі, до Тустані можна пройти пішки. Дорога здебільшого йде через ліс та займе орієнтовно 1,5 години.

Розташування: село Урич, Сколівський район

Відстань від Львова: 100 км.

Відпочити у тиші біля Чорних озер

Неподалік села Лелехівка на території Яворівського національного парку розкинулись озера, які через свій темний колір назвали Чорними. Озера розташовані посеред мальовничої природи і є частиною екологічного маршруту заповідником «Розточчя», який називається «стежка Івана Франка».

Довкола озер є ліс, де можна прогулятись стежками і насолодитись тишею.

Розташування: село Лелехівка, Яворівський район

Відстань від Львова: 30 км

Позасмагати на річці Стрий

Цей маршрут ідеально підійде для тих, хто хоче відпочити на природі, але не має сил чи настрою багато ходити.

Відпочинок біля річки Стрий варто планувати в гарну погоду, щоб можна було намочити ноги у воді та позасмагати. Найкращим місцем для відпочинку біля цієї річки вважається місцевість біля карпатського села Нижнє Синьовидне. Тут річка доволі мілка, а течія не стрімка. Річку видно з траси Львів–Сколе, тому з обранням місця відпочинку проблем не буде.

На річку Стрий також можна заїхати з села Тишивниця. З’їзд до річки – перед мостом у селі. Поруч з річкою у цьому місці розташовані красиві скелі.

У погожі дні біля річки Стрий відпочиває багато людей, які не завжди прибирають за собою сміття.

Розташування: с. Верхнє Синьовидне, Сколівський район

Відстань від Львова: 95 км

Дістатися найвищого водоспаду Львівщини

Чому б за гарної погоди не поїхати освіжитися до найвищого водоспаду Львівської області? Водоспад Лазний є частиною Національного парку «Сколівські Бескиди» і розташований неподалік села Довге. Він не є таким популярним як водоспади Гуркало чи Кам’янка, однак не менш цікавий для відвідин. Тим більше, що тут ніколи не буває багато туристів.

Водоспад Лазний – трьохкаскадний і його висота доходить до 12 метрів.

Водоспад розташований посеред лісу в глибокій ущелині. Дорога до нього нелегка, однак довколишні краєвиди вартують того, щоб трохи змучитись. Стартує шлях від села Довге по лівому березі річки Стрий. Дорога веде до руїн Стрийської ГЕС, після чого заходить у ліс, де промаркованим шляхом можна дійти до потічка Лазний, а згодом і до самого водоспаду. Варто взяти до уваги, що після дощу прохід до водоспаду ускладнений і слід потурбуватися про зручне, водонепроникне взуття.

Поїздку до найвищого водоспаду Львівщини можна поєднати з походом до ще одного водоспаду Сопіт, який розташований поруч. Дорога да нього стартує вкінці одноіменного села через ліс.

Розташування: село Довге, Дрогобицький район.

Відстань від Львова: 115 км

Підкорити найвищу гору на рівнині

Гора Камула (471 м) вважається найвищою точкою між Карпатами та кримськими горами. Гора розташована у Перемишлянському районі і також є найвищою вершиною горбистого пасма Гологори.

Від села Романів є промаркований червоними стріклами маршрут через ліс, який спочатку веде до Кам’яного Стіжка – величезного кам’яного стовпа, а потім виводить до гори Камула. Маршрут до вершини йде через красивий буковий ліс, де-не-де встановлені лавки та альтанки.

Розташування: село Романів, Перемишлянський район

Відстань від Львова: 35 км.

Прогулятися до початку витоку Дністра

А ви знали, що третя за довжиною річка України та дев’ята в Європі починається у Турківському районі? Саме так, між гірськими селами Розлуч та Вовче протікає струмок Старе Поле, яким починається Дністер. Водойма розташована на території Регіонального ландшафтного парку «Верхньо-дністровські Бескиди» і є пам’яткою природи.

Виток Дністра розташований на висоті 818 метрів. Найкраще розпочинати похід до нього з села Розлуч – маршрут промаркований, а по дорозі можна подивитися на бойківські хати та дерев’яні церкви у селі. Окрім витоку Дністра на території села Розлуч розташовані витоки джерел «Cодова», «Нафтуся» та «Залізна», а також штучне озеро біля соснового лісу.

Розташування: село Розлуч, Турківський район.

Відстань від Львова: 120 км.

Усі маршрути підходять для мандрівок автівкою або велосипедом. Після відновлення курсування автобусів та потягів, ви зможете мандрувати у ці місця і громадським транспортом.

Їдучи на відпочинок, не забувайте, що карантин в Україні хоч і послаблюють, однак не скасовують. Дотримання дистанції та дезінфекція не менш важливі на природі, ніж в місті.

Усі фото авторки та з відкритих джерел

Де починається Закарпаття

З найдавніших часів Закарпаття було, як правило, об’єктом, а не суб’єктом історичного процесу. Спершу його землі завойовували й дарували, а з народженням європейських націоналізмів питання власності Закарпаття перейшло з феодально-силової в радше ідеологічну площину. Усі, хто претендував на ці території, мусили відшукати або придумати історичну легітимізацію експансії. З цим завданням дуже ґрунтовно впоралася Угорщина. Спочатку вона випрацювала героїчну концепцію переходу племен Алмоша і його сина Арпада через Верецький перевал. Згодом підкріпила її вже неприховано міфічним орлом-турулом, який нібито саме в Карпатах скинув Алмошеві меча. Це означало, що буцімто саме з карпатських хребтів починається Угорщина. Угорці відчутно асимілювали місцеве населення, намагалися зробити з нього gens fidelissima (лат. «найвірніший народ». – Ред.) та нав’язати йому візію відрубної від українців «угро-русскості». Ця концепція виявилася такою дієвою, що навіть сьогодні, коли на Закарпатті за всіма законами вже мали б загоїтися постколоніальні рани, на місцевих замках відновлюють скульптури бронзових турулів, символів угорської державності, а також аж на кордоні з Львівською областю споруджують пам’ятники на честь hanfoglalas, тобто віднайдення угорцями батьківщини.

Боротися з міфами – справа невдячна. Адже спочатку треба довести міфічність фактів, а стосовно подій тисячолітньої давнини це зробити непросто. Однак тут не можна недооцінювати можливостей археології, аргументи якої не раз руйнували усталені стереотипи. Нещодавно НДІ карпатознавства при Ужгородському національному університеті зайнявся комплексним дослідженням проблеми приходу угорців на терени сучасного Закарпаття. Результати виявилися сенсаційними, адже вони руйнують усталену концепцію середньовічної історії краю. Про це Тижню розповів старший науковий співробітник інституту Ігор Прохненко.

Зазвичай кожна країна прагне зробити свою історію кращою, ніж вона була насправді, та героїзувати минуле. Така ситуація не оминула й середньовічної історії Закарпаття. Науковці держав, до складу яких у різні часи входили землі краю, намагалися створити свої концепції, які не завжди відповідають дійсності. Вагомим джерелом міфотворчості стає і туристична індуст­рія, яка свідомо робить па­м’ят­ки (передусім замки) більш давніми. Реальна наукова історична картина зазвичай лежить узагалі в іншій площині. Тому на сьогодні дуже важливо розмежувати заполітизовану, туристичну та наукову історії Закарпаття. Працюючи над останньою, треба докладати багато зусиль, щоб очистити її від нашарувань перших двох.

Звернімося, наприклад, до питання приходу угорців на Закарпаття. Письмове джерело, у якому найдокладніше викладені ці події, – це хроніка «Ґеста гунґарорум» про походження угорців, написана на межі ХІІ–ХІІІ ст. н.е. анонімним нотаріалієм угорського короля Бейли ІІІ. У цьому творі наведена героїчна історія угорців: прохід їхніх племен на чолі з Алмошем біля Києва, розгром війська князя Олега, перехід через території, які потім увійшли до складу Галицько-Волинського князівства, та подальше проникнення на землі сьогоднішнього Закарпаття.

Подана у хроніці «Ґеста гунґарорум» історична канва задовольняла вчених різних країн. Угорців вона влаштовує тим, що тут змальовано славетний прохід їхніх пращурів через Закарпаття, під час якого нібито були завойовані городища Унґ (cу­­часний Ужгород) та Боржава (с. Варієво Берегівського району), а місцевий слов’янський князь Лаборець був страчений. Наших дослідників задовольняло інше: якщо угорці прийшли на ці території наприкінці ІХ ст. і вступили в збройні сутички з Лаборцем, то цим підтверджувався факт існування на той час закарпатського сло­­в’ян­­сь­кого князівства.

Однак на підставі археологічних даних вимальовується зовсім інша картина. Археологічні експедиції НДІ карпато­знавства Ужгородського національного університету розпочали пошук слов’янських городищ – центрів «закарпатського» князівства, які згадав Анонімус. Град Унґ, за однією з версій, знаходився на місці ужгородського замку. Але тут відсутні шари VІІІ–ІХ ст. н.е., а середньовічний горизонт датується не раніше ніж Х ст. н.е. Отже, на момент ймовірного приходу угорців укріпленого пункту на замковій горі не було. Друга імовірна локалізація городища Унґ у селі Горяни, що під Ужгородом, де розташована славнозвісна церква-ротонда, яку деякі дослідники, аби пояснити існування городища Унґ, датують ІХ–Х ст. н.е. З результатів розкопок стало зрозуміло, що ніякого городища в Горянах узагалі не було. Якби там розміщувався центр князівства Лаборця, то був би присутній потужний культурний шар цього часу. А на доволі значній площі виявлено лише експонати часів неоліту, фрагменти кераміки епохи пізньої бронзи та ліпний і кружальний посуд ІІІ–ІV ст. н.е. Середньовічне ж заселення цієї місцевості починається з ХІІ ст. н.е. Отже, про існування тут центру князівства також говорити не можна, а тому «захоплене» угорцями городище Унґ є міфічним.

Інший укріплений пункт – Боржава, за даними Анонімуса, був здобутий військами Арпада, сина Алмоша, у 903 році після кількаденної облоги. Археологічна експедиція Ужгородського університету «розрізала» вал городища у двох місцях. Результати розкопок дають підстави стверджувати, що Боржавське городище було зведено лише наприкінці ХІ ст. н.е. Тож і Боржаву угорці не могли здобути бодай лише тому, що в 903 році її просто не існувало.

Як висновок, описаний в угорській хроніці збройний конфлікт між угорцями та слов’я­­нами надуманий, а князь Лаборець – легендарна особа, яка має залишатися виключно у міфах і художній літературі.

Понад те, археологічно не підтверджено сам факт проходження угорців на чолі з Алмошем наприкінці ІХ ст. н.е. через територію Закарпаття. Імовірний маршрут, яким скористався вождь кочовиків, – це Дунайський коридор (територія між Південними Карпатами і Дунаєм), який номади використовували споконвіків.

Міф про подолання племенами Алмоша Верецького перевалу серйозно спотворив історію. Адже загальноприйнятним стало зараховувати всі городища до слов’янських, а всі поховання кочовиків приписувати давнім уграм. Насправді ж ситуація дещо складніша. Усі одиничні поховання і могильники номадів, які відносили до часів проникнення військ Алмоша на територію Закарпаття, виявилися щонайменше на 80 років старішими. У комплексах поховань наявні речі, яких аж ніяк не могли мати угорські воїни, тому що знайдені артефакти були виготовлені набагато пізніше, як, наприклад, арабські монети – дірхеми другої половини Х ст. н.е. Щоб знівелювати цей факт, угорські вчені висунули гіпотезу про торгове походження цих грошей. Але монети знайдені лише в 23 пунктах північної частини Карпато-Ду­найського ареалу, виключно в похованнях кочовиків. Вони були пробиті й перероблені на прикраси, тобто вийшли з торгового обігу. Їх знаходження, призначення, а головне – датування і походження свідчать про належність цих знахідок не угорцям, а печенігам, які наприкінці Х ст. н.е. рухалися з Причорномор’я. Причому це було не просто переселення, а втеча від погрому доволі непопулярним маршрутом через незручний для кочовиків гірський перевал.

Як відомо, на початку 80-х років Х ст. печеніги наважилися напасти на київського князя Святослава та вбили його на Дніпровських порогах, коли той повертався з нечисленною дружиною з Болгарії. Речі, які забрали в норманської дружини князя, у значній кількості представлені в закарпатських матеріалах і знахідках із суміжних територій сучасних Словаччини та Угорщини. Норманський стиль особливо яскраво простежується у свалявських, берегівських і земплинських знахідках, які раніше вважалися суто угорсь­кими. На території Верхнього Потисся також спостерігається концентрація поховань верш­­ників-кочовиків із мечами норманського типу, які також взяті як військові трофеї під час розгрому дружини київського кня­­зя. Найімовірніше, керманичі Русі у відповідь на смерть Святослава завдали низки ударів по печенігах та змусили їх рятуватися втечею за Карпати.

Ці самі загони печенігів встигли відзначитися й агресивними нападами на слов’ян-тиверців, розгромивши городища Екімауци та Алчедар, що знаходить підтвердження в археологічному матеріалі. Коли ж племена номадів відчули небезпеку з боку Києва, вони відступали за Карпати, про що свідчать виявлені речові та грошові скарби з награбованими прикрасами й арабськими монетами. За цими скарбами можна простежити маршрут втечі – він іде з Волині на Галич, а потім за Верецький перевал на Хуст і далі на захід.

Саме печеніги, а не угорці в Х ст. оселяються на території від Братислави до Закарпаття. Зарубіжні вчені у своїх роботах відзначають, що пам’ятки з цих земель характеризуються чимось неугорським, і пов’язують їх із кабарами, які приєдналися до племен Алмоша наприкінці ІХ ст. н.е. Хроноіндикатори поховань кочовиків змушують переглянути ці тези й усвідомити, що ніякого переходу ні давніх угорців, ні інших племен через Верецький перевал у цей час не було, а пам’ятки, які увійшли в наукову літературу як суто угорські з початку Х ст. н.е., належать печенігам кінця цього самого сторіччя.

Отже, на території Закарпаття у VІІІ–ІХ ст., незважаючи на значне слов’янське заселення, державне утворення (князівство) сформоване ще не було, а люди вели спокійний, розмірений спосіб життя до приходу печенігів. Відповідно не було й переходу угорських племен на чолі з Алмошем через Верецький перевал. Територія сучасного Закарпаття увійшла до складу Угорського королівства вже в ХІ ст., і угорська колонізація, ймовірно, відбувалася із заходу, а не зі сходу.

Запропонована нами гіпотеза повинна привести до цілої низки ревізій середньовічної історії Закарпаття та суміжних територій. Зрозуміло, що все це неможливо зробити за один день. Угорці мають визнати хвилю проникнення печенігів і відмовитися від героїчної історії розгрому слов’янських городищ Верхнього Потисся військами Алмоша.

Складніші питання, які чекають на своє вирішення, – це племінна ідентифікація населення Закарпаття, яке тут жило до приходу печенігів. Значна кількість науковців ототожнює цей сло­­в’янський масив із племенами білих хорватів. Утім, низка дослідників, які детально аналізують особливості поховального обряду та житлобудівництва, зна­­ходять паралелі в дулібських племен Волині, звідки, найімовірніше, сло­­в’яни й проникли на територію Закарпаття. Ще складніше встановити, чи входили землі краю до печенізького проникнення до складу певного державного утворення, а якщо так, то до якого саме.

Усі ці питання в найближчому майбутньому неодмінно знайдуть свої відповіді!

Денця ліпних слов’янських горщиків з могильника VІІІ-ІХ ст. н.е. в с. Червеньово Мукачівського району

Стремено та інші знахідки з поховань печенізького некрополя 2 пол. Х ст. в с. Чома Берегівського району

• VІ ст. н.е. – окремі групи слов’ян переселяються з Волині й починають заселяти територію Закарпаття.

• Друга половина Х ст. н.е. – загони печенігів захоплюють городища тиверців Екімауци та Алчедар.
• 80-ті рр. Х ст. н.е. – на Дніпровських порогах печеніги вбивають київського князя Святослава.

• Кінець Х ст. – після ударів київських князів окремі печенізькі племена рятуються втечею за Карпати, що підтверджує низка речових і монетних скарбів на Волині та Прикарпатті.