Євгеній Онєгін
Petri de vanite il avait encore plus de
cette espece d’orgueil qui fait avouer avec
la meme indifference les bonnes comme
les mauvaises actions, suite d’un sentiment
de superiorite, peut-etre imaginaire.
Tire d’une lettre particuliere *
Не світ хотівши звеселити
У гордості його пустій,
Поруку б я хотів явити,
Тебе гіднішу, друже мій,
Гіднішу мислей величавих,
Душі, де мрія розцвіта,
Де в шатах простих, нелукавих
Живе поезія свята;
Та що ж — лиш кілька глав пістрявих
Тобі в дарунок я зібрав,
Напівсмішних, напівпечальних,
Простонародних, ідеальних,
Недбалий плід моїх забав,
Хвилин натхнення бистрольотних,
Зів’ялих рано літ моїх,
Досвідчень розуму холодних
І серця записів гірких.
———————
* Пройнятий марнолюбством, він, опріч того,
мав особливу гордість, що примушує визнавати
з однаковою байдужістю як добрі, так і лихі вчинки,
внаслідок почуття вищості, може, гаданої.
З приватного листа (франц.).
І жити квапиться, і почувать спішить.
П. Вяземський
“Мій дядько чесний без догани,
- Олександр Пушкін — Чи серед вулиць гомінливих.
- Олександр Пушкін — Спомин
- Олександр Пушкін — Я думав, серце вже забуло. (переклад О. Грязнова)
- Ще 192 твори →
- “Євгеній Онєгін” (скорочено)
- “Євгеній Онєгін” (шкільні твори)
- Чому роман Пушкіна “Євгеній Онєгін” називають енциклопедією російського життя?(та інші запитання)
- Біографія Олександра Пушкіна
Коли не жартом занеміг,
Небожа змусив до пошани
І краще вигадать не міг,
Воно й для інших приклад гожий;
Але яка нудота, боже,
При хворім день і ніч сидіть,
Не покидаючи й на мить!
Яке лукавство двоязике —
Напівживого розважать,
Йому подушку поправлять,
Журливо подавати ліки,
Зітхать і думку берегти:
“Коли ж візьмуть тебе чорти!”
Так у пилюці, на поштових
Гадав гульвіса молодий,
Що з волі Зевса прав спадкових
Набрав по всій рідні своїй.
Людмили друзі та Руслана!
З героєм нашого романа
Без передмов, у цей же час
Дозвольте познайомить вас.
Онєгін,— друг мій, я зазначу,-
Родивсь на берегах Неви,
Де народились, може, й ви,
Чи вславилися, мій читачу.
Гуляв і я там в давні дні:
Та північ вадила мені1.
Служивши чесно, без пороку,
З боргів покійник батько жив,
Три бали він давав щороку
І все за вітром розпустив.
Життя Онєгіну сприяло:
Madame його гляділа дбало,
А там Monsieur узяв до рук,-
І всім на втіху ріс малюк.
Monsieur l’Abbe, француз убогий,
Щоб хлопчик сил не витрачав,
Всього, жартуючи, навчав,
В моралі був не дуже строгий,
Так-сяк за пустощі корив
І в Літній сад гулять водив.
Коли ж юнацьких літ бурхливих
Прийшла Євгенію пора,
Пора надій і мук щасливих,
Француза прогнано з двора.
Дістав Онєгін мій свободу,
Остригся під останню моду,
Як dandy2 той причепуривсь
І в колі вищому з’явивсь.
Він по-французьки, як годиться,
Міг розмовляти і писать,
Мазурку легко танцювать,
Умів незмушено вклониться;
Тож присуд був йому один:
Люб’язний і розумний він.
Ми всі навчались небагато,
Абияк і абичого,
Тож вихованням здивувати
В нас можна легко хоч кого.
Про юнака судці суворі
В загальнім присудили хорі:
Учений хлопець, та педант.
Він зроду любий мав талант
Про будь-що довго не шукати
В розмові гострого слівця,
З ученим виглядом знавця
В поважних справах німувати
І викликати усміх дам
Огнем нежданих епіграм.
Латинь із моди вийшла нині;
Отож, як правду говорить,
Він знав доволі по-латині,
Щоб епіграфи розуміть,
Поміркувать об Ювеналі,
В кінці листа черкнути vale*,
З Вергілія процитувать
Умів сяк-так рядків із п’ять,
Копатись він не мав охоти
У хронології тяжкій,
Та завжди в пам’яті своїй
Часів колишніх анекдоти
Від Ромула до наших днів
Держав для всіх напоготів.
Високої не мавши сили
Життя натхненню присвятить,
Не міг він, хоч і як ми вчили,
Хорей од ямба відрізнить.
Гомера лаяв, Феокріта;
Зате читав Адама Сміта
І сильний був економіст,
Тобто доводити мав хист,
На чім держава багатіє,
І чим живе, і як вона
Бува без золота міцна,
Коли продуктом володіє.
На все те батько не зважав
І, знай, маєтки заставляв.
Всього, що знав іще Євгеній,
У повісті не ознаймиш;
Та в чому він був справжній геній,
Що знав з усіх наук твердіш,
Що вибрав трохи чи не зроду,
Як труд, як муку й насолоду,
Чим виповняв він по краї
Нудьгу і лінощі свої,-
Була наука милування,
Яку прославив ще Назон,
За що скінчив, як марний сон,
В Молдавії, в краю вигнання,
У чужодальній стороні
Блискучі та бентежні дні.
Як рано міг він хитрувати,
Ховать надію, ревнувать,
Зневіру й віру викликати,
Здаваться хмурим, умлівать,
Являтись гордим і слухняним,
Холодним бути, полум’яним!
Як він томливо німував,
Як пломенисто промовляв,
Які листи писав недбалі!
В одній меті, з одним чуттям,
Як забував себе він сам!
Як очі й ніжні, і зухвалі
Умів звести і опустить
Чи послухняні сльози лить!
Як він умів новим здаватись,
Вражать невинність жартома,
В готовий розпач удаватись,
Годити силами всіма,
Як він належної хвилини
Передсуд юності невинний
Умом і пристрастю боров,
Як чатував він на любов,
Молив і вимагав признання,
Як, серця вчувши перший звук,
Добитися без довгих мук
Умів таємного стрівання,-
І, досягнувши милих прав,
Уроки в тиші їй давав!
Як рано міг він хвилювати
Серця кокеток записних!
Коли ж хотілось покарати
Йому суперників своїх,-
Як він отруйно лихословив!
Які пастки на них готовив!
Та ви, володарі дружин,-
Був з вами другом завжди він:
Його любив і муж лукавий,
Фобласа давній ученик,
І недовірливий старик,
І рогоносець величавий,
Що шанував, як то і слід,
Себе, жону і свій обід.
Іще в постелі він, бувало:
Йому записочки несуть.
Запросини? Та ще й чимало:
На трьох вечірках просять буть,
Там буде бал, там іменини.
Куди ж гульвіса наш полине?
Почне він як? Дарма питать!
Усіх він встигне облітать.
Тим часом в ранішнім уборі,
Надівши модний болівар3,
Онєгін їде на бульвар
І там гуляє на просторі,
Аж поки про обідній час
Брегет* не нагадає враз.
————
* Брегет — кишеньковий годинник з майстерні
французького майстра Брегета.
Ці годинники видзвонювали хвилини.
Вже темно: в сани він сідає.
“Агей!” — зачувся крик гучний.
Морозним сріблом одливає
Широкий комір бобряний.
Блискучий любленець химерин,
Жде у Talon4 його Каверін.
Ввійшов: і корок геть летить,
Вина комети струм кипить*,
Roast-beef чекає їх сочистий
І трюфлі, розкіш юних днів,
Французьких гордість кухарів,
І страсбурзький пиріг пашистий
Між сиром лімбурзьким живим
І ананасом золотим.
————
* “Вино комети” — вино збору 1811 року, вельми
врожайного, що люди забобонні пояснювали впливом
комети, дуже яскравої та близької до землі.
Ще спрага келихів жадає
Залить гарячий жир котлет,
А дзвін брегета сповіщає,
Що вже почавсь новий балет.
Театру злий законодавець
І перемінливий ласкавець
Найчарівливіших актрис,
Почесний за?всідник куліс,
Онєгін наш уже в театрі,
Де всяк, щоб вільність показать,
За entrechat* ладен плескать,
Свистіти Федрі, Клеопатрі,
Моїну викликать — аби
Його почули між юрби.
Чудовий край! Колись там, щирий
І незрадливий волі син,
Гримів Фонвізін, бог сатири,
І запозичливий Княжнін;
Там Озеров хвалу народну
І сліз данину благородну
З Семеновою поділяв;
Там наш Катенін воскрешав
Корнеля геній величавий;
Там вивів Шаховський їдкий
Своїх комедій жвавий рій,
Там і Дідло домігся слави,
Там, там, у присмерках куліс,
Минали дні мої колись.
О де ви, де, мої богині?
Скажіть — ті самі ви в цей час,
Чи іншим довелося нині
Змінить, не замінивши, вас?
Чи знов почую вас у хорі?
Чи славу руській Терпсіхорі
Складу за пломенистий літ?
А чи побачу інший світ,
Чужі та нецікаві лиця,
І, глянувши, сумний поет,
Крізь розчарований лорнет,
Як та дрібнота веселиться,
Безмовно буду позіхать
Та про минуле споминать?
В театрі повно; ложі сяють;
Партер і крісла, все кипить:
В райку і плещуть, і гукають, —
І от завіса вже шумить.
Осяяна, напівефірна,
Смичкові владному покірна,
Між німф, струнка і вогняна,
Стоїть Істоміна. Вона
На ‘дній нозі посеред кола
Кружляє звільна — і за мить
Легкий стрибок, і вже летить,
Летить, як пух від уст Еола,
То вигне стан свій, то зів’є,
І ніжкою об ніжку б’є.
Всі плещуть. Наш Онєгін входить,
Іде поміж рядами сам,
Лорнет подвійний свій наводить
На ложі незнайомих дам;
Всі яруси окинув зором,
Все бачив: лицями, убором
Загал його роздратував;
Уклін мужчинам він оддав,
А далі погляд гордовитий
На сцену знехотя звернув,
Одвівши очі, позіхнув,
І каже: “Всіх пора змінити!
Балети я терпів як зло,
Та вже набрид мені й Дідло!”
Іще амури, біси, гноми
На сцені скачуть і шумлять;
Ще слуги з марної утоми
На шубах у прихожій сплять;
Іще не кинули плескати,
Шипіти, кашляти, гукати,
Іще і в залі, й на дворі
Блищать мигтючі ліхтарі;
Померзлі ще басують коні,
І кучери навкруг огнів
Зібрались, лаючи панів,
Та, щоб зігріться, б’ють в долоні,
А вже Онєгін знов у путь,-
Вбрання до балу надягнуть.
Як змалювати вам, панове,
Той самотинний кабінет,
Де вихованець мод зразковий
Вершить свій мудрий туалет?
Все, що на вигадки безкраї
Купецький Лондон виробляє,
Щоб через Балтику свій крам
За сало й ліс возити нам,
Все, що в Парижі смак голодний,
Про зиски дбаючи всякчас,
На втіху створює для нас,
На примхи, на блищання модне,-
Все мав, добірності взірець,
Літ вісімнадцяти мудрець.
Люльки янтарні з Цареграда,
Фарфор і бронза на столі
І — ніжним почуттям відрада —
Парфуми в чистім кришталі,
Гребінки, пилочки предивні,
І рівні ножиці, й нерівні,
І щіточки на сто ладів
Для нігтів, також для зубів.
Руссо (на пам’ять він прийшов нам)
Гнівився, що поважний Грім
Смів чистить нігті перед ним,
Химерником прекрасномовним6.
Захисник вольності і прав
Тут права сердитись не мав.
Людина славна бути може
І дбать про нігті разом з тим:
Хто вік сучасний переможе?
Царює звичай над усім.
Євгеній мій, Чадаєв другий,
Боявшись осуду й наруги,
В своїй одежі був педант
І те, що ми назвали франт.
Щоденно він по три годині
Перед свічадом пробував,-
Зате ж і вигляд потім мав,
Як у пафоської богині,
Коли під чоловічий лад
Вона вдяглась на маскарад.
Явивши перед ваші зори
Ряд туалетних таємниць,
Я міг би тут його убори
Намалювати до дрібниць;
Воно було б, щоправда, сміло,
Хоч малювати — наше діло,
Та панталони, фрак, жилет
Не чув по-руському поет;
Проте покаюсь перед вами,
Що склад моїх пісень і книг
Рябіть не так би густо міг
Іноплеменними словами,
Хоч я й копався на віку
В Академічнім словнику.
Та це, сказати б, не до діла:
На бал ми краще поспішім,
Куди карета полетіла
З моїм героєм молодим.
Перед померклими домами
По сонній улиці рядами
Карет подвійні ліхтарі
Горять, як промені зорі,
І райдуги на сніг наводять;
У гроні плошок золотім
Сіяє блискотливий дім,
В яскравих вікнах тіні ходять,
Мелькають профілі голів
І дам, і модних диваків.
Онєгін в сінях покойових;
Швейцара мимо, як стріла,
Злетів по сходах мармурових,
Волосся він змахнув з чола,
Ввійшов.
Ідейно-художня своєрідність роману у віршах “Євгеній Онєгін”
Автор веде протягом усього роману безперестанну боротьбу з переможеним класицизмом і перемігшим романтизмом. Він пародіює ложноклассический епос і впевнено декламує свою відмову від віджилої естетики:
Благослови мою довгу працю,
Про ти, епічна муза!
И, вірний ціпок мені вручивши,
Не дай блукати мені вскосъ і криво.
Досить. Із плечей геть тягар!
Я класицизму віддав честь…
Настільки ж іронічно, але набагато тонше, пародіює Пушкін споганену романтичну елегію: сучасники не могли без посмішки читати передсмертні вірші
Ленского, затаскані епітети, штучно перебільшені почуття, набір пишномовних виражень і інтонацій дуже нагадували ним літературні штампи, що кочують із добутку в добуток:
Куди, куди ви вийшли,
Весни моєї златые дні?
Що день прийдешній мені готовить?
Його мій погляд дарма ловить,
У глибокій імлі таїться він.
Немає потреби; прав долі закон.
ЧиВпаду я, стрілою простромлений,
Иль мимо пролетить вона, Все благо…
Пушкін в “Євгенію Онєгіні” бореться за народності літератури, за демократизацію російської культури, за створення мови російського суспільства, вільного від застарілої
лексики й від іноземних слів, утягуються бездумно в літературний зворот. Все це він втілює не тільки в авторських відступах, гаслах, закликах. Цією думкою пронизаний весь добуток.
Пушкін уводить у сюжет образ автора, він почуває назрілу необхідність самому розкритися в добутку. Автор проникливо ділиться із читачами деталями своєї біографії, своїми життєвими спостереженнями, ідеями. Форми й Теми його звертань до читача незвичайно різноманітні: онто наближається до нього, те, відділяючись, веде його за собою, то підкреслює своє знайомство з героями роману, надаючи цим самим правдивість всьому описуваному.
Стильовий діапазон оповідання гранично широкий – від високого (“Пройшла любов,.з’явилася муза, і прояснився темний розум. Вільний, знову шукаю сполучника чарівних звуків, почуттів і дум…”), пронизливо ліричного (“Я пам’ятаю море перед грозою: як я заздрив хвилям, що біжать бурхливої чередою з любов’ю лягти до її ніг!”) до гранично реалістичного (“…ще не перестали тупотіти, сякатися, кашляти, шикати, ляскати; ще зовні й усередині скрізь блищать ліхтарі…”) і по-справжньому сатиричного (“Зі своєї супругою огрядної приїхав товстий Дріб’язковий; Гвоздин, хазяїн чудовий, власник злиденних мужиків…”). Поет малює реалістичну картину життя свого часу й створює образ яскравого, чарівного співрозмовника.
Постійно тримати читача в напрузі протягом усього віршованого добутку такого розміру А. С. Пушкіну вдалося завдяки винаходу їм нової, самої довгої строфи в російської поезії – четырнадцатистрочной “онегинской строфи”. У ній використані всі класичні види римування: перший чотиривірш – рима перехресна, друге – рима парна, третя – що охоплює й, на закінчення, двустишие, зв’язане парним співзвуччям. Практично весь роман написаний цими строфами зі строгою системою римування чотиристопним ямбом. Пушкіна не зрячи вибрав цей розмір: їм дуже зручно вести оповідання, він енергійний, пружний, уміщає в себе відтінки різних почуттів від ліричний^-ліричного-ліричний-ніжно-ліричного, від мрійливого й філософського роздуму до поривів гніву, обурення, до вираження іронії, сатиричного сприйняття. Настільки ж уміло Пушкіна міняє ритм, інтонацію, лексику, що дозволяє відбивати мир у всій його розмаїтості. До того ж кожна строфа являє собою як би окрему головкому. І це дає можливість поетові вільно розвивати окремі епізоди оповідання, якщо потрібно, те й відволікатися убік, вставляти свої міркування про те або інше явище життя, не перериваючи основної нитки оповідання.
Пушкіну, з його доконаною поетичною технікою, богатым уявою й чарівним володінням російською мовою вдалося витримати вибрану строфу протягом усього роману, анітрошки не послабляючи напруженості сприйняття подій роману читачем. Тільки в листах головних героїв друг до друга автор розмиває границі строф, підкреслюючи цим самої щиросердечний порив, глибину й силу страсті. Пісня кріпосних дівчин, що так перегукується зі збентеженим щиросердечним станом Тетяни, також випадає з малюнка роману. Ритм тут повільний, співучий… В іншому ж з першої строфи (“Мій дядько самих чесних правил, коли не в жарт занедужав…”) до останньої А. С. Пушкін блискуче витримав стиль і розмір оповідання. Останні рядки роману написані всі тим же енергійним ямбом:
Блаженний, хто свято життя рано
Залишив, не допивши до дна
Келиха повного вина,
Хто не дочел її роману
И раптом умів розстатися з ним,
Як я з Онєгіним моїм
Схожі твори:
- Роман “Євгеній Онєгін” – “енциклопедія російського життя”. Художня своєрідність роману Як повно й разом з тим художньо змальований світський Петербург і Петербург трудовий, яскраво з’являється патріархально-дворянська Москва, помісне Село й панорама всієї Русі: “селенья, грады й моря”, громадське життя й приватний сімейний побут, театри, бали, народні святочные гаданья, робота кріпосних дівчин у саду поміщицької садиби, що гуляє “золота” молодь у.
- Художня своєрідність пушкінського роману у віршах Прийми собранье строкатих глав, Підлоги смішних, напівсумних, Простонародних, ідеальних, Недбалий плід моїх забав, Бессониц, легких натхнень, Незрілого й зів’ялого років. Розуму холодних спостережень И серця сумних замет. А. С. Пушкін “Євгеній Онєгін” – важкий добуток. Сама легкість вірша, звичність змісту, знайомого з дитинства читачеві, як не дивно створюють додаткові труднощі.
- Особливості будови роману – “ЄВГЕНІЙ ОНЄГІН” – РОМАН У ВІРШАХ ВІД РОМАНТИЗМУ ДО РЕАЛІЗМУ § 3. “ЄВГЕНІЙ ОНЄГІН” – РОМАН У ВІРШАХ Особливості будови роману У романі “Євгеній Онєгін” автор використовує паралелізм – художній прийом, який підкреслює зв’язок окремих елементів твору і надає можливість їх порівняти та виявити характерні риси кожного з них. Наприклад, це паралелі героїв: друзі Онєгін –.
- Героїня роману у віршах А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін” У другому розділі роману, залишивши світський Петербург, Пушкіна представляє головну свою героїню: “Отже, вона звалася Тетяною…” Строфа, у якій з’являється Т., виконана врочистості, відзначена тишею й спокоєм сільської природи, у повній згоді з якої живе героїня, “як лань лісова…”. И відразу потьмяніло все, що в першому розділі блискало, дзенькало й.
- Ідейно – художня своєрідність роману В. Скотта “Айвенго” Середньовіччя в романі – кривавий і похмурий період. Образ короля Ричарда ідеалізований, у цьому консерватизм Скотта, це спричинило романтизацію. Реалистично переданий народ і його ватажки – Робін Гуд (Локсли). Але на майстерно відтвореному истор. тлі, при порівнянні з галереєю оригінальних і блискучих образів, програють центральні герої – Айвенго, Ровена. Багато.
- Жанрова структура роману у віршах “Євгеній Онєгін” Пушкін, як відомо, довго коливався в позначенні жанру “Євгенія Онєгіна”, називаючи його те “романом у віршах”, те “поемою. Воля й широта творчого мислення поета ніколи не виключали його напруженої уваги до жанрових характеристик своїх добутків. Досить згадати Теми жанрових назв в “Борисі Годунове” або невирішену проблему заголовка “маленьких трагедій”. Раціональна.
- Головні герої роману – “ЄВГЕНІЙ ОНЄГІН” – РОМАН У ВІРШАХ ВІД РОМАНТИЗМУ ДО РЕАЛІЗМУ § 3. “ЄВГЕНІЙ ОНЄГІН” – РОМАН У ВІРШАХ Головні герої роману Роман починається внутрішнім монологом Онєгіна, з якого читач отримує певне уявлення про внутрішній світ героя. А потім слово бере Автор і розповідає про умови формування цього внутрішнього світу. Із розповіді про минуле героя читач довідується.
- Чому А. С. Пушкін називає роман у віршах “Євгеній Онєгін” “вільним романом” (“И далечінь вільного роману я крізь магічний кристал ще неясно розрізняв…”)? Роман у віршах Пушкіна “Євгеній Онєгін” насамперед – найвідоміше й важливе для розуміння його творчої особистості й літературного шляху добуток. Поет почав роботу навесні 1823 року в Кишиневі, завіршив роман у Болдіні дивно плідної й счастливой для Пушкіна восени 1830 року. У знаменний “ліцейський” день 19 жовтня спалив рукопис небезпечної.
- Ідейно-художня своєрідність повести “Капітанська дочка” По жанрі “Капітанська дочка” – історичне оповідання у формі “сімейних записок”, у ній є риси й повести й роману, історичне оповідання тісно пов’язане з особистою долею головного героя, що бере участь у цих подіях. Гринев анонсує свої записки на схилі віку, він розповідає про свою молодість. Важливе роль має образ.
- Художню-ідейно-художня своєрідність поеми Маяковського “Добре!” У своїй автобіографії “Я сам” В. Маяковський відзначав: “Добре” уважаю програмною річчю”. Поема писалася в 1926-1927 роках і називалася спочатку “Жовтень”, потім “25 жовтня 1917 р.”. Заголовок “Гарно!” було дано вже після того, як поема була закінчена. Саме така назва й визначало нові поетичні можливості й узагальнювало зміст поеми Жанр.
- Задум і втілення – “ЄВГЕНІЙ ОНЄГІН” – РОМАН У ВІРШАХ ВІД РОМАНТИЗМУ ДО РЕАЛІЗМУ § 3. “ЄВГЕНІЙ ОНЄГІН” – РОМАН У ВІРШАХ Задум і втілення Роман “Євгеній Онєгін”, завершений у Болдіно, Пушкін писав майже вісім років. За цей час змінився він сам, змінилося і життя в Росії. Але Пушкін виконав завдання, яке поставив перед собою: дати образ “героя часу”, типовий.
- Художня своєрідність роману. “Діалектика душі” героїв – РОМАН “АННА КАРЕНІНА”: ТВОРЧА ІСТОРІЯ ТА ХУДОЖНЯ СВОЄРІДНІСТЬ ЛЕВ ТОЛСТОЙ (1828-1910) РОМАН “АННА КАРЕНІНА”: ТВОРЧА ІСТОРІЯ ТА ХУДОЖНЯ СВОЄРІДНІСТЬ Художня своєрідність роману. “Діалектика душі” героїв Лев Толстой – один із найвидатніших письменників-реалістів не лише свого часу й країни, а й світової літератури. У його творах справді можна побачити “типові характери в типових обставинах”. Він не просто плете інтригу.
- Художню-ідейно-художня своєрідність повести Художню-ідейно-художня своєрідність повести З’явившись під час російсько-японської війни й в обстановці наростання першої російської революції, добуток викликало величезний суспільний резонанс, оскільки воно розхитувало один з головних підвалин самодержавної держави недоторканність військової касти. Проблематика “Двобою” виходить за рамки традиційної військової повісті. Куприн зачіпає й питання про причини суспільної нерівності людей, і.
- Пушкін – головний герой роману “Євгеній Онєгін” Я вважаю, що роль Пушкіна в романі “Євгеній Онєгін” нітрохи не менше, ніж роль сюжету. Уже в присвяті до роману Пушкін пише, що його добуток це не тільки “собранье строкатих глав”, але й собранье строкатих щиросердечних станів самого поета. І стає ясно, що Пушкін збирається приділити собі не менше уваги.
- Ідейно-художня своєрідність поеми О. Блока “Дванадцять” У січні 1918 року О. Блок створює саму знамениту свою поему – створює за кілька днів, у єдиному натхненному пориві. Звичайно вимогливий до себе, він, оцінюючи свій твір, пише: “Сьогодні я геній”. Надрукована у лютому поема викликала бурхливі і суперечливі відгуки. Про неї говорили скрізь. Багато чого в ній здавалося.
- Художня реальність у романі “Євгеній Онєгін” Промчалося багато, багато днів З тих пор, як юна Тетяна И с їй Онєгін у неясному сні Явилися вперше мені – И далечінь вільного роману Я крізь магічний кристал Ще не ясно розрізняв. Отже, герої народилися в “творчому сні” Автора, всі вони – плід його творчої фантазії. Зрозуміло, звичайно, що.
- Роман у віршах “Євгеній Онєгін” Роман у віршах “Євгеній Онєгін” по праву можна назвати не тільки кращим добутком А. С. Пушкіна, вершиною його Творчості, але й одним із самих – дивних добутків світової літератури. Не зрячи В. Г. Бєлінський у своїй восьмій статті “Євгеній Онєгін” писав: “Онєгін” є самий задушевний Твір Пушкіна, саме улюблене дитя.
- Образ і характеристика Тетяни в романі у віршах “Євгеній Онєгін” Кращі риси Тетяни виховані в ній нянькою, що передала їй основи народного світовідчування, народного подання про моральний борг. Тетяна, милий ідеал Пушкіна, повна щирості, чистоти, безпосередності. Пушкіна не випадково дав контрастне зіставлення двох сестер, щоб показати корінна відмінність Тетяни від вітряної Ольги, її самітність, у якому вона зі зворушливою довірливістю.
- Ідейно-художня своєрідність п’єси М. Горького “На дні” В історії культури чимало імен, відомих усьому світу. Серед них гідне місце займає ім’я М. Горького. Як художник, він збагатив світову літературу новими темами, сюжетами, конфліктами і образами. Серед творів Горького п’єса “На дні” займає особливе місце. Письменник показав у ній життя ізгоїв, людей, що розірвали зв’язки із суспільством і.
- Аналіз авторських зауважень у романі у віршах “Євгеній Онєгін” У композиційній структурі пушкінського роману у віршах помітно виступає принцип монтажности, “діалог” різнохарактерних частин. Особливо цікава в цьому змісті роль авторських приміток до віршованого тексту. Про примітки Пушкіна до поем, віршованим циклам і окремим віршам у недавній час уже з’явилося кілька спеціальних робіт. Що стосується приміток до “Онєгіна”, те спроба.