Найкращий фільм: оголошено переможця премії «Оскар»

У ніч проти 11 березня відбулася головна подія року у світовому кінематографі – вручення премії «Оскар». Стрічка «Оппенгеймер» режисера Крістофера Нолана отримала премію «Оскар» у номінації «Найкращий фільм».

Номінація «Найкращий фільм» вважається найважливішою та найпрестижнішою, оскільки саме вона є високою відзнакою в цілому всієї роботи над картиною.

У номінації були представлені такі фільми:

• «Американське чтиво»;
• «Анатомія падіння»;
• «Барбі»;
• «Залишені»;
• «Вбивці квіткової повні»;
• «Маестро»;
• «Минулі життя»;
• «Оппенгеймер»;
• «Бідолашні створіння»;
• «Зона інтересу».

Перемогу здобув найкасовіший біографічний фільм та лідер за кількістю номінацій на цьогорічному «Оскарі» – «Оппенгеймер».

Художній фільм, що ґрунтується на реальних подіях. В основі сюжету лежить історія про створення атомної бомби та її творця – Роберта Оппенгеймера – фізика-теоретика. Саме він у розпал Другої світової війни став керівником Манхеттенського проєкту. Мета Оппенгеймера та його колег – випередити нацистів, які вже наближаються до створення атомної зброї масової поразки.

Під керівництвом Роберта Оппенгеймера проходять успішні випробування першої ядерної бомби у світі. Це дозволяє наблизити перемогу у Другій світовій та якою ціною? Смертоносні бомби падають на Хіросіму та Нагасакі. Японія капітулює, Оппенгеймера зустрічають оваціями. Проте вчений розуміє, що його винахід може призвести до знищення людства.

Фільм «Оппенгеймер» став лідером за кількістю номінацій. Серед 13 номінацій стрічка перемогла у шести. Зокрема у трьох головних: найкращий фільм, найкращий режисер (Крістофер Нолан), найкращий актор (Кілліан Мерфі).

Також свої статуетки за роботу у фільмі отримали Роберт Дауні-молодший як найкращий актор другого плану, Дженніфер Лейм за найкращий монтаж та Людвіг Йоранссон за найкращу музику до фільму.

Нагадаємо, український фільм «20 днів у Маріуполі» режисера Мстислава Чернова отримав нагороду «Оскар» в категорії «Найкращий повнометражний документальний фільм». Це перший в історії «Оскар» для України.

Також стали відомі імена переможців у номінаціях «Найкраща чоловіча роль» та «Найкраща жіноча роль».

Читайте також:

• Прогноз букмекерів на Оскар-2024: український фільм може перемогти в одній із категорій
• Оскар-2024. Топ-10 фільмів-номінантів
• Оскар-2024. Хто з акторів претендує на найкращу чоловічу роль

Перший Оскар для України: що треба знати про фільм “20 днів у Маріуполі”

Нещодавно Мстислава Чернова відзначили нагородою Американської гільдії режисерів, а його фільм здобув престижну британську премію BAFTA в номінації “Найкращий документальний фільм”. А тепер стрічка перемогла на Оскарі-2024.

Фільм “20 днів у Маріуполі” має побачити кожен

Документальна історія ґрунтується на відеоматеріалах українських журналістів Мстислава Чернова, фотографа Євгена Малолєтки та продюсерки Василіси Степаненко, які входили до знімальної групи інформаційного агентства Associated Press. Вони залишалися єдиними представниками з міжнародною акредитацією в обложеному росіянами місті.

“20 днів у Маріуполі”: дивіться онлайн-трейлер фільму

Протягом 20 днів у лютому та березні 2022 року журналісти успішно документували серію злочинів російських окупантів проти мирних мешканців Маріуполя. Завдяки їхнім репортажам світ мав змогу дізнатися правду про те, що відбувається в Маріуполі.

Досягнення української стрічки “20 днів у Маріуполі”

• У січні 2023 року фільм здобув визнання глядачів, виборовши приз на американському фестивалі незалежного кіно “Санденс”.

Для нашої команди це не досягнення, це честь. Це честь представляти українську документалістику та використовувати цю платформу, щоб привернути увагу до труднощів, стійкості та хоробрості українського народу, особливо маріупольців,
– прокоментував Чернов цю нагороду.

• Фільм здобув нагороди по всьому світу: у номінації “Журналістське розслідування” на Копенгагенському міжнародному фестивалі; премію в категорії Standing Up на Міжнародному кінофестивалі в Клівленді; у номінації “Найкращий документальний фільм” на Cinema for Peace 2023 в Німеччині; на новозеландському фестивалі документального кіно стрічку відзначили у двох категоріях: “Найкраща режисура” та “Найкращий монтаж”; на британському фестиваліSheffield DocFest картина здобула премію Тіма Гетерінгтона; на IDFA 2023 в Амстердамі фільм здобув приз глядацьких симпатій.
• В Україні фільм був внесений до конкурсної програми та здобув основну нагороду на фестивалі Docudays UA 2023. Картина також була номінована на національну премію “Кіноколо” в трьох категоріях.
• Мстислава Чернова відзначили нагородою Американської гільдії режисерів.
• Фільм здобув престижну британську премію BAFTA в номінації “Найкращий документальний фільм”.

“20 днів у Маріуполі” переміг на Оскарі-2024

Серед претендентів на золоту статуетку в категорії “Найкращий документальний фільм” – українська стрічка “20 днів у Маріуполі”. Букмекери пророкували перемогу цьому фільму, який розповідає про перші дні терористичного російського вторгнення в місто Донецької області.

Сервіс Oddschecker вивчав дані, щоб визначити, які фільми мають найбільші шанси на перемогу. “20 днів у Маріуполі” посів перше місце в цьому рейтингу. Понад половину всіх ставок букмекерів було зроблено на користь української документальної стрічки.

Інші фільми-конкуренти розташувалися в рейтингу букмекерів таким чином:

• “Чотири дочки”,
• “Боббі Вайн: Народний президент”,
• “Вічна пам’ять”,
• “Вбити тигра”.

Підтримуйте українське кіно, яке виходить на світову арену навіть попри жорстоку війну в Україні.

Рецензія на фільм «ДО-19»

Якийсь час назад переглянув фільм американського виробництва «К-19: Який залишає вдів». Перший перегляд років п’ять назад не викликав якихось особливих почуттів, тоді я знав мало, а розумив і того менше. Тепер була можливість подивитися на неновий вже фільм свіжим поглядом.

Про що фільм? Фільм зроблений за мотивами реальних подій – 4 липня 1961 року на радянському атомному підводному човні К-19, який перебував у бойовому поході біля берегів США, відбулася аварія реактора, його температура стала різко зростати, що могло привести до розплавлювання ядра й ланцюгової ядерної реакції. Остання, в свою чергу, могла спровокувати ядерний вибух і різке загострення відносин із США, аж до початку воєнних дій. Радіостанція була ушкоджена, зв’язку з основним угрупованням радянського флоту не було. Командир підводного човна, капітан 1 рангу Затеєв, вирішив поринути на максимальну глибину й зробити ремонт реактора.

Ремонт робився бригадами по дві людини, які монтували в «гарячій зоні» аварійну систему охолодження. У ході ремонту вісім чоловік одержало смертельну дозу радіації. Човен найменшим ходом ішов на зустріч зі своїми.

На аварійний сигнал пораненого човна відгукнулися командири двох радянських дизельних субмарин С-270 і С-159. На них евакуювали весь екіпаж, який теж отримав різні дози опроминення. Човен відбуксирували на базу. Моряків нагородили орденами, дії капітана й команди в умовах надзвичайної ситуації були визнані вірними.

Увага – питання. Який фільм можна було зняти на базі таких подій? Може бути, кіно про мужність і героїзм радянських підводників? Може бути, драму про важке рішення командира, який пожертвував життями восьми моряків, але врятував команду, човен, а можливо – і світ від війни?

Це неправильні відповіді. Насправді режисер Кетрін Бігелоу зняла фільм про непрохідну російську тупість. Про нашу печерність, підозрілість, дикість. Про кривавих упирів-параноїків, які ссутся в штани від можливості попросити допомоги в американців. Про мерзенних адмиралев, які, довідавшись про аварію на човні, цікавляться єдиним: чи підкований капітан ідейно? Чи не здасться ворогові?

А капітан К-19, виявляється, не знає, що будь-яка аварія на довіреному йому кораблі – це його особиста відповідальність. Він тільки вмиє скреготати зубами й страшним голосом запитувати: «Хто допустив це?» А інструкції з ліквідації аварій починає читати тільки після аварії. А замполіт човна плекає плани захоплення влади. І мичман – теж плекає. А старпом, хоча й ні в чому подібному не помичений, але теж при нагоді не упустить нагоди не підкоритися капітанові.

Але все це, загалом, фігня. Тому що в первісному сценарії були прописані й зовсім цікаві речі. Сергій Апрелєв, капітан 1 рангу, головний консультант на зйомках фільму «К-19» свідчить про краси перших начерків розумних американських сценаристів:

«Злісні офіцери стібають матросів стеком по руках при спробі вкрасти апельсини. П’яні моряки, забравшись на дах, старанно виводять фарбою “FUCK USA”. Старпом, відповідальний, до речі, за наявність на кораблі захисних засобів, трясе за шиворот ні в чому не винного механіка, намагаючись з’ясувати, чому замисть антирадіаційних костюмив завантажені хімкомплекти, які в стані захистити хіба що від дощу».

Зрозумила справа, у тупоголових радянських моряків, навіть на новенькому підводному човні, не може бути чистоти й порядку:

«Загальна гордість – реакторна вигородка була розкритикована в дим. “Це ж радянський човен, а не космична станція!” – викликнув режисер. Після чого пішла вказівка огрубіти все, від обводів примищення до зварених швів. А частина нержавійки…зафарбувати кульовою фарбою. На зйомках у Галефаксі, який зображував в фільми Полярний, трапилося щось схоже. “Дошку Пошани”, віртуозно виконану з тієї ж нержавійки, неквапливо покривав плямами “іржі” студійний маляр. Свої дії він пояснив вказівками керівництва, яке вважає, що в росіян це цілком можливо».

Моряки з К-19, яким першим показали шедевр, зажадали, щоб їхні імена були заминені на вигадані. Давати свої імена вічноп’яным, з дикими очима ідіотам, які носяться по човну, вони не захотіли. Імен російських консультантів у титрах теж немає, вони не захотіли ганьбитися. Голова ветеранів човна, капітан 1 рангу Гліб Богацький, сказав коротко: «Цей фільм не про нас». Моряки написали відкритий лист актору Харісону Форду, режисеру Кетрін Бігелоу й керівництву компанії “К-19 Film Production” Стівену Джаффі й Крістін Вітакер, у якому виражали своє обурення грубим перекручуванням фактів режисером і знімальною групою.

Але американцям було без різниці – хто їм там що написав. Вони ж не історичну хроніку знімали, вони робили черговий фільм про тупих росіян і їх мерзенне, злочинне командування. «К 19: Який залишає вдів» вийшов у широкий прокат (назва, до речі, теж ідіотська – переважній більшості моряків не було й двадцяти, які ще вдови?) в 2002 році.

У прокаті фільм, до речі, провалився. Ми сприйняли фільм просто як чергову крупнобюджетну байду, чергову крислату казку про нашу країну. А американські глядачі не змогли перестроїтися – у всіх фільмах до цього росіяни показувалися як бородаті muzhiks з AK-47 у руках, які п’ють гарячу vodka із чавунного samovar і танцюючі kazachok під balalaika. А тут – якісь моряки, кудись пливуть – незвично. Найголовніше ж – Харісон Форд у ролі головного героя вбив глядачів наповал, тому що порушував нескладний логічний ланцюжок у невигадливих американських мозках: «Харісон грає тільки позитивних персонажів – але тут він росіянин – а росіянин не може бути позитивним». У результаті в логічних схемах американців люто коротило й іскрило, тріск шаблонів, які розриваються, був чутний аж на Алясці. Що, певна річ, негайно позначилося на результатах касових зборів

Загалом, фільм мені не подобається. Зовсім. Тому що з історії про подвиг моряків зробили дурну розповідь про якийсь заколот на “Баунті” а-ля рюс. А мене таке не вражає.

Але от імена тих, хто в реакторному відсіку, на центральному пості керування К-19, жертвуючи собою в ім’я порятунку екіпажа й корабля, не побоявся і виконав свій борг до кінця:

• Лейтенант Борис КОРЧИЛОВ,

• Старшина 1-ї статті Юрій ОРДОЧКІН,

• Старшина 2-ї статті Євгеній КАШЕНКОВ,

• Матрос Семен ПЕНЬКОВ,

• Матрос Микола САВКІН,

• Матрос Валерій ХАРИТОНОВ,

• Капітан-лейтенант Юрій ПОВСТЬЄВ,

• Головний старшина Борис РИЖИКОВ.

Вони вчинили як справжні радянські люди. Вічна пам’ять героям.

При написанні замитки були використані матеріали із сайтів: