Біблія

1 Павло, волею Божою покликаний за апостола Ісуса Христа, і брат Состен,
2 Божій Церкві, що в Коринті, посвяченим у Христі Ісусі, покликаним святим, зо всіма, що на всякому місті прикликають Ім’я Господа нашого Ісуса Христа, їхнього і нашого,
3 благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа!
4 Я завжди дякую моєму Богові за вас, через Божу благодать, що була вам дана в Христі Ісусі,
5 бо ви всім збагатилися в Ньому, словом усяким і всяким знанням,
6 бо свідоцтво Христове між вами утвердилось,
7 так що не маєте недостачі в жаднім дарі благодаті ви, що очікуєте з’явлення Господа нашого Ісуса Христа.
8 Він вас утвердить до кінця неповинними бути дня Господа нашого Ісуса Христа!
9 Вірний Бог, що ви через Нього покликані до спільноти Сина Його Ісуса Христа, Господа нашого.
10 Тож благаю вас, браття, Ім’ям Господа нашого Ісуса Христа, щоб ви всі говорили те саме, і щоб не було поміж вами поділення, але щоб були ви поєднані в однім розумінні та в думці одній!
11 Бо стало відомо мені про вас, мої браття, від Хлоїних, що між вами суперечки.
12 А кажу я про те, що з вас кожен говорить: я ж Павлів, а я Аполлосів, а я Кифин, а я Христів.
13 Чи ж Христос поділився? Чи ж Павло був розп’ятий за вас? Чи в Павлове ім’я ви христились?
14 Дякую Богові, що я ані одного з вас не христив, окрім Кріспа та Гая,
15 щоб ніхто не сказав, ніби я охристив був у ймення своє.
16 Охристив же був я й дім Степанів; більш не знаю, чи христив кого іншого я.
17 Бо Христос не послав мене, щоб христити, а звіщати Євангелію, і то не в мудрості слова, щоб безсилим не став хрест Христа.
18 Бож слово про хреста тим, що гинуть, то глупота, а для нас, що спасаємось, Сила Божа!
19 Бо написано: Я погублю мудрість премудрих, а розум розумних відкину!
20 Де мудрий? Де книжник? Де дослідувач віку цього? Хіба Бог мудрість світу цього не змінив на глупоту?
21 Через те ж, що світ мудрістю не зрозумів Бога в мудрості Божій, то Богові вгодно було спасти віруючих через дурість проповіді.
22 Бо й юдеї жадають ознак, і греки пошукують мудрости,
23 а ми проповідуємо Христа розп’ятого, для юдеїв згіршення, а для греків безумство,
24 а для самих покликаних юдеїв та греків Христа, Божу силу та Божую мудрість!
25 Бо Боже й немудре розумніше воно від людей, а Боже немічне сильніше воно від людей!
26 Дивіться бо, браття, на ваших покликаних, що небагато-хто мудрі за тілом, небагато-хто сильні, небагато-хто шляхетні.
27 Але Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих, і немічне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильне,
28 і простих світу, і погорджених, і незначних вибрав Бог, щоб значне знівечити,
29 так щоб не хвалилося перед Богом жадне тіло.
30 А з Нього ви в Христі Ісусі, що став нам мудрістю від Бога, праведністю ж, і освяченням, і відкупленням,
31 щоб було, як написано: Хто хвалиться, нехай хвалиться Господом!

1-е до коринтян 2

1 А я, як прийшов до вас, браття, не прийшов вам звіщати про Боже свідоцтво з добірною мовою або мудрістю,
2 бо я надумавсь нічого між вами не знати, крім Ісуса Христа, і Того розп’ятого.
3 І я в вас був у немочі, і в страху, і в великім тремтінні.
4 І слово моє й моя проповідь не в словах переконливих людської мудрости, але в доказі духа та сили,
5 щоб була віра ваша не в мудрості людській, але в силі Божій!
6 А ми говоримо про мудрість між досконалими, але мудрість не віку цього, ані володарів цього віку, що гинуть,
7 але ми говоримо Божу мудрість у таємниці, приховану, яку Бог перед віками призначив нам на славу,
8 яку ніхто з володарів цього віку не пізнав; коли б бо пізнали були, то не розп’яли б вони Господа слави!
9 Але, як написано: Чого око не бачило й вухо не чуло, і що на серце людині не впало, те Бог приготував був тим, хто любить Його!
10 А нам Бог відкрив це Своїм Духом, усе бо досліджує Дух, навіть Божі глибини.
11 Хто бо з людей знає речі людські, окрім людського духа, що в нім проживає? Так само не знає ніхто й речей Божих, окрім Духа Божого.
12 А ми прийняли духа не світу, але Духа, що з Бога, щоб знати про речі, від Бога даровані нам,
13 що й говоримо не вивченими словами людської мудрости, але вивченими від Духа Святого, порівнюючи духовне до духовного.
14 А людина тілесна не приймає речей, що від Божого Духа, бо їй це глупота, і вона зрозуміти їх не може, бо вони розуміються тільки духовно.
15 Духовна ж людина судить усе, а її судити не може ніхто.
16 Бо хто розум Господній пізнав, який би його міг навчати? А ми маємо розум Христів!

1-е до коринтян 3

1 І я, браття, не міг говорити до вас, як до духовних, але як до тілесних, як до немовлят у Христі.
2 Я вас годував молоком, а не твердою їжею, бо ви не могли її їсти, та й тепер ще не можете,
3 бо ви ще тілесні. Бо коли заздрість та суперечки між вами, то чи ж ви не тілесні, і хіба не полюдському робите?
4 Бо коли хто каже: Я ж Павлів, а інший: Я Аполлосів, то чи ж ви не тілесні?
5 Бо хто ж Аполлос? Або хто то Павло? Вони тільки служителі, що ви ввірували через них, і то скільки кому дав Господь.
6 Я посадив, Аполлос поливав, Бог же зростив,
7 тому ані той, хто садить, ані хто поливає, є щось, але Бог, що родить!
8 І хто садить, і хто поливає одне, і кожен одержить свою нагороду за працею своєю!
9 Бо ми співробітники Божі, а ви Боже поле, Божа будівля.
10 Я за благодаттю Божою, що дана мені, як мудрий будівничий, основу поклав, а інший будує на ній; але нехай кожен пильнує, як він будує на ній!
11 Ніхто бо не може покласти іншої основи, окрім покладеної, а вона Ісус Христос.
12 А коли хто на цій основі будує з золота, срібла, дорогоцінного каміння, із дерева, сіна, соломи,
13 то буде виявлене діло кожного, бо виявить день, тому що він огнем об’являється, і огонь діло кожного випробує, яке воно є.
14 І коли чиє діло, яке збудував хто, устоїть, то той нагороду одержить;
15 коли ж діло згорить, той матиме шкоду, та сам він спасеться, але так, як через огонь.
16 Чи не знаєте ви, що ви Божий храм, і Дух Божий у вас пробуває?
17 Як хто нівечить Божого храма, того знівечить Бог, бо храм Божий святий, а храм той то ви!
18 Хай не зводить ніхто сам себе. Як кому з вас здається, що він мудрий в цім віці, нехай стане нерозумним, щоб бути премудрим.
19 Цьогосвітня бо мудрість у Бога глупота, бо написано: Він ловить премудрих у хитрощах їхніх!
20 І знову: Знає Господь думки мудрих, що марнотні вони!
21 Тож нехай ніхто не хвалиться людьми, бо все ваше:
22 чи Павло, чи Аполлос, чи Кифа, чи світ, чи життя, чи смерть, чи теперішнє, чи майбутнє усе ваше,
23 ви ж Христові, а Христос Божий!

1-е до коринтян 4

1 Нехай кожен нас так уважає, якби служителів Христових і доморядників Божих таємниць;
2 а що ще шукається в доморядниках, щоб кожен був знайдений вірним.
3 А для мене то найменше, щоб судили мене ви чи суд людський, бо я й сам не суджу себе.
4 Я бо проти себе нічого не знаю, але цим не виправдуюсь; Той же, Хто судить мене, то Господь.
5 Тому не судіть передчасно нічого, аж поки не прийде Господь, що й висвітлить таємниці темряви та виявить задуми сердець, і тоді кожному буде похвала від Бога.
6 Оце ж усе, браття, приклав я до себе й Аполлоса ради вас, щоб від нас ви навчилися думати не більш, як написано, щоб ви не чванились один за одним перед іншим.
7 Хто бо тебе вирізняє? Що ти маєш, чого б ти не взяв? А коли ж бо ти взяв, чого чванишся, ніби не взяв?
8 Ви вже нагодовані, ви вже збагатилися, без нас ви царюєте. І коли б то ви стали царювати, щоб і ми царювали з вами!
9 Бо я думаю, що Бог нас, апостолів, поставив за найостанніших, мов на смерть засуджених, бо ми стали дивовищем світові, і Анголам, і людям.
10 Ми нерозумні Христа ради, а ви мудрі в Христі; ми слабі, ви ж міцні; ви славні, а ми безчесні!
11 Ми до цього часу і голодуємо, і прагнемо, і нагі ми, і катовані, і тиняємось,
12 і трудимось, працюючи своїми руками. Коли нас лихословлять, ми благословляємо; як нас переслідують, ми терпимо;
13 як лають, ми молимось; ми стали, як сміття те для світу, аж досі ми всім, як ті викидки!
14 Не пишу це для того, щоб вас осоромити, але остерігаю, як своїх любих дітей.
15 Бо хоч би ви мали десять тисяч наставників у Христі, та отців не багато; а я вас породив у Христі Ісусі через Євангелію.
16 Тож благаю я вас: будьте наслідувачами мене!
17 Для цього послав я до вас Тимофія, що для мене улюблений і вірний син у Господі, він вам нагадає шляхи мої в Христі Ісусі, як навчаю я скрізь у кожній Церкві.
18 Деякі згорділи, так немов би не мав я прийти до вас.
19 Та небавом прийду до вас, як захоче Господь, і пізнаю не слово згорділих, але силу.
20 Бо Царство Боже не в слові, а в силі.
21 Чого хочете? Чи прийти до вас з києм, чи з любов’ю та з духом лагідности?

1-е до коринтян 5

1 Всюди чути, що між вами перелюб, і то такий перелюб, який і між поганами незнаний, що хтось має за дружину собі дружину батькову.
2 І ви завеличалися, а не засмутились радніш, щоб був вилучений з-поміж вас, хто цей учинок зробив.
3 Отож я, відсутній тілом, та присутній духом, уже розсудив, як присутній між вами: того, хто так учинив це,
4 у Ім’я Господа Ісуса, як зберетеся ви та мій дух, із силою Господа нашого Ісуса,
5 віддати такого сатані на погибіль тіла, щоб дух спасся Господнього дня!
6 Величання ваше не добре. Хіба ви не знаєте, що мала розчина все тісто заквашує?
7 Отож, очистьте стару розчину, щоб стати вам новим тістом, бо ви прісні, бо наша Пасха, Христос, за нас у жертву принесений.
8 Тому святкуймо не в давній розчині, ані в розчині злоби й лукавства, але в опрісноках чистости та правди!
9 Я писав вам у листі не єднатися з перелюбниками,
10 але не взагалі з цьогосвітніми перелюбниками, чи з користолюбцями, чи з хижаками, чи з ідолянами, бо ви мусіли були б відійти від світу.
11 А тепер я писав вам не єднатися з тим, хто зветься братом, та є перелюбник, чи користолюбець, чи ідолянин, чи злоріка, чи п’яниця, чи хижак, із такими навіть не їсти!
12 Бо що ж мені судити й чужих? Чи ви не судите своїх?
13 А чужих судить Бог. Тож вилучіть лукавого з-поміж себе самих!

1-е до коринтян 6

1 Чи посміє хто з вас, маючи справу до іншого, судитися в неправедних, а не в святих?
2 Хіба ви не знаєте, що святі світ судитимуть? Коли ж будете ви світ судити, то чи ж ви негідні судити незначні справи?
3 Хіба ви не знаєте, що ми будем судити Анголів, а не тільки життєве?
4 А ви, коли маєте суд за життєве, то ставите суддями тих, хто нічого не значить у Церкві.
5 Я на сором це вам говорю. Чи ж між вами немає ні одного мудрого, щоб він міг розсудити між братами своїми?
6 Та брат судиться з братом, і то перед невірними!
7 Тож уже для вас сором зовсім, що суди між собою ви маєте. Чому краще не терпите кривди? Чому краще не маєте шкоди?
8 Але ви самі кривду чините та обдираєте, та ще братів.
9 Хіба ви не знаєте, що неправедні не вспадкують Божого Царства? Не обманюйте себе: ні розпусники, ні ідоляни, ні перелюбники, ні блудодійники, ні мужоложники,
10 ні злодії, ні користолюбці, ні п’яниці, ні злоріки, ні хижаки Царства Божого не вспадкують вони!
11 І такими були дехто з вас, але ви обмились, але освятились, але виправдались Іменем Господа Ісуса Христа й Духом нашого Бога.
12 Усе мені можна, та не все на пожиток. Усе мені можна, але мною ніщо володіти не повинно.
13 °жа для черева, і черево для їжі, але Бог одне й друге понищить. А тіло не для розпусти, але для Господа, і Господь для тіла.
14 Бог же й Господа воскресив, воскресить Він і нас Своєю силою!
15 Хіба ви не знаєте, що ваші тіла то члени Христові? Отож, узявши члени Христові, зроблю їх членами розпусниці? Зовсім ні!
16 Хіба ви не знаєте, що той, хто злучується з розпусницею, стає одним тілом із нею? Бо каже: Обидва ви будете тілом одним.
17 А хто з Господом злучується, стає одним духом із Ним.
18 Утікайте від розпусти. Усякий бо гріх, що його чинить людина, є поза тілом. А хто чинить розпусту, той грішить проти власного тіла.
19 Хіба ви не знаєте, що ваше тіло то храм Духа Святого, що живе Він у вас, якого від Бога ви маєте, і ви не свої?
20 Бо дорого куплені ви. Отож прославляйте Бога в тілі своєму та в дусі своєму, що Божі вони!

1-е до коринтян 7

1 А про що ви писали мені, то добре було б чоловікові не дотикатися жінки.
2 Але щоб уникнути розпусти, нехай кожен муж має дружину свою, і кожна жінка хай має свого чоловіка.
3 Нехай віддає чоловік своїй дружині потрібну любов, так же само й чоловікові дружина.
4 Дружина не володіє над тілом своїм, але чоловік; так же само й чоловік не володіє над тілом своїм, але дружина.
5 Не вхиляйтесь одне від одного, хібащо дочасно за згодою, щоб бути в пості та молитві, та й сходьтеся знову докупи, щоб вас сатана не спокушував вашим нестриманням.
6 А це говорю вам як раду, а не як наказа.
7 Бо хочу, щоб усі чоловіки були, як і я; але кожен має від Бога свій дар, один так, інший так.
8 Говорю ж неодруженим і вдовам: добре їм, як вони позостануться так, як і я.
9 Коли ж не втримаються, нехай одружуються, бо краще женитися, ніж розпалятися.
10 А тим, що побрались, наказую не я, а Господь: Нехай не розлучається дружина з своїм чоловіком!
11 А коли ж і розлучиться, хай зостається незаміжня, або з чоловіком своїм хай помириться, і не відпускати чоловікові дружини!
12 Іншим же я говорю, не Господь: коли який брат має дружину невіруючу, і згідна вона жити з ним, нехай він не лишає її.
13 І жінка, як має чоловіка невіруючого, а той згоден жити з нею, нехай не лишає його.
14 Чоловік бо невіруючий освячується в дружині, а дружина невіруюча освячується в чоловікові. А інакше нечисті були б ваші діти, тепер же святі.
15 А як хоче невіруючий розлучитися, хай розлучиться, не неволиться брат чи сестра в такім разі, бо покликав нас Бог до миру.
16 Звідки знаєш ти, дружино, чи не спасеш чоловіка? Або звідки знаєш, чоловіче, чи не спасеш дружини?
17 Нехай тільки так ходить кожен, як кому Бог призначив, як Господь покликав його. І так усім Церквам я наказую.
18 Хто покликаний був в обрізанні, нехай він того не цурається; чи покликаний хто в необрізанні, нехай не обрізується.
19 Обрізання ніщо, і ніщо необрізання, а важливе дотримування Божих заповідей.
20 Нехай кожен лишається в стані такому, в якому покликаний був.
21 Чи покликаний був ти рабом? Не турбуйся про те. Але коли й можеш стати вільним, то використай краще це.
22 Бо покликаний в Господі раб визволенець Господній; так само покликаний і визволенець він раб Христа.
23 Ви дорого куплені, тож не ставайте рабами людей!
24 Браття, кожен із вас, в якім стані покликаний був, хай у тім перед Богом лишається!
25 Про дівчат же не маю наказу Господнього, але даю раду як той, хто одержав від Господа милість буть вірним.
26 Отож за сучасного утиску добрим уважаю я те, що чоловікові добре лишатися так.
27 Ти зв’язаний з дружиною? Не шукай розв’язання. Розв’язався від дружини? Не шукай дружини.
28 А коли ти й оженишся, то не згрішив; і як дівчина заміж піде, вона не згрішить. Та муку тілесну такі будуть мати, а мені шкода вас.
29 А це, браття, кажу я, бо час позосталий короткий, щоб і ті, що мають дружин, були, як ті, що не мають,
30 а хто плаче, як ті, хто не плаче, а хто тішиться, як ті, хто не тішиться; і хто купує, як би не набули,
31 а хто цьогосвітнім користується, як би не користувались, бо минає стан світу цього.
32 А я хочу, щоб ви безклопітні були. Неодружений про речі Господні клопочеться, як догодити Господеві,
33 а одружений про речі життєві клопочеться, як догодити своїй дружині,
34 і він поділений. Незаміжня ж жінка та дівчина про речі Господні клопочеться, щоб бути святою ті тілом, і духом. А заміжня про речі життєві клопочеться, як догодити чоловікові.
35 А це я кажу вам самим на пожиток, а не щоб сильце вам накинути, але щоб пристойно й горливо держались ви Господа.
36 А як думає хто про дівчину свою, що соромно, як вона переросте, і так мала б лишатись, нехай робить, що хоче, не згрішить: нехай заміж виходять.
37 А хто в серці своїм стоїть міцно, не має конечности, владу ж має над своєю волею, і це постановив він у серці своєму берегти свою дівчину, той робить добре.
38 Тому й той, хто віддає свою дівчину заміж, добре робить, а хто не віддає робить краще.
39 Дружина законом прив’язана, поки живе чоловік її; коли ж чоловік її вмре, вона вільна виходити заміж, за кого захоче, аби тільки в Господі.
40 Блаженніша вона, коли так позостанеться за моєю порадою, бо міркую, що й я маю Божого Духа.

1-е до коринтян 8

1 А щодо ідольських жертов, то ми знаємо, що всі маємо знання. Знання ж надимає, любов же будує!
2 Коли хто думає, ніби щось знає, той нічого не знає ще так, як знати повинно.
3 Коли ж любить хто Бога, той пізнаний Ним.
4 Тож про споживання ідольських жертов ми знаємо, що ідол у світі ніщо, і що іншого Бога нема, окрім Бога Одного.
5 Бо хоч і існують так звані боги чи на небі, чи то на землі, як існує багато богів і багато панів,
6 та для нас один Бог Отець, що з Нього походить усе, ми ж для Нього, і один Господь Ісус Христос, що все сталося Ним, і ми Ним.
7 Та не всі таке мають знання, бо деякі мають призвичаєння до ідола й досі, і їдять, як ідольську жертву, і їхнє сумління, бувши недуже, споганюється.
8 °жа ж нас до Бога не зближує: бо коли не їмо, то нічого не тратимо, а коли ми їмо, то не набуваєм нічого.
9 Але стережіться, щоб ця ваша воля не стала якось за спотикання слабим!
10 Коли бо хто бачить тебе, маючого знання, як ти в ідольській божниці сидиш за столом, чи ж сумління його, бувши слабе, не буде спонукане їсти ідольські жертви?
11 І через знання твоє згине недужий твій брат, що за нього Христос був умер!
12 Грішачи так проти братів та вражаючи їхнє слабе сумління, ви проти Христа грішите.
13 Ось тому, коли їжа спокушує брата мого, то повік я не їстиму м’яса, щоб не спокусити брата свого!

1-е до коринтян 9

1 Хіба ж я не вільний? Чи ж я не апостол? Хіба я не бачив Ісуса Христа, Господа нашого? Хіба ви, то не справа моя перед Господом?
2 Коли я не апостол для інших, то для вас я апостол, ви бо печать мого апостольства в Господі.
3 Оце оборона моя перед тими, хто судить мене.
4 Чи ми права не маємо їсти та пити?
5 Чи ми права не маємо водити з собою сестру, дружину, як і інші апостоли, і Господні брати, і Кифа?
6 Хіба я один і Варнава не маємо права, щоб не працювати?
7 Хто коштом своїм коли служить у війську? Або хто виноградника садить, і не їсть з його плоду? Або хто отару пасе, і не їсть молока від отари?
8 Чи я тільки по-людському це говорю? Хіба ж і Закон не говорить цього?
9 Бо в Законі Мойсеєвім писано: Не в’яжи рота волові, що молотить. Хіба за волів Бог турбується?
10 Чи говорить Він зовсім для нас? Для нас, бо написано, що з надією мусить орати орач, а молотник молотити з надією мати частку в своїм сподіванні.
11 Коли ми сіяли вам духовне, чи ж велика то річ, як пожнемо ми ваше тілесне?
12 Як право на вас мають інші, то тим більше ми. Але ми не вжили цього права, та все терпимо, аби перешкоди якої Христовій Євангелії ми не вчинили.
13 Хіба ви не знаєте, що священнослужителі від святині годуються? Що ті, хто служить вівтареві, із вівтаря мають частку?
14 Так і Господь наказав проповідникам Євангелії жити з Євангелії.
15 Але з того нічого не вжив я. А цього не писав я для того, щоб для мене так було. Бо мені краще вмерти, аніж щоб хто знівечив хвалу мою!
16 Бо коли я звіщаю Євангелію, то нема чим хвалитись мені, це бо повинність моя. І горе мені, коли я не звіщаю Євангелії!
17 Тож коли це роблю добровільно, я маю нагороду; коли ж недобровільно, то виконую службу доручену.
18 Яка ж нагорода мені? Та, що, благовістячи, я безкорисливо проповідував Христову Євангелію, не використовуючи особистих прав щодо благовістя.
19 Від усіх бувши вільний, я зробився рабом для всіх, щоб найбільше придбати.
20 Для юдеїв я був, як юдей, щоб юдеїв придбати; для підзаконних був, як підзаконний, хоч сам підзаконним не бувши, щоб придбати підзаконних.
21 Для тих, хто без Закону, я був беззаконний, не бувши беззаконний Богові, а законний Христові, щоб придбати беззаконних.
22 Для слабих, як слабий, щоб придбати слабих. Для всіх я був усе, щоб спасти бодай деяких.
23 А це я роблю для Євангелії, щоб стати її спільником.
24 Хіба ви не знаєте, що ті, хто на перегонах біжить, усі біжать, але нагороду приймає один? Біжіть так, щоб одержали ви!
25 І кожен змагун від усього стримується; вони ж щоб тлінний прийняти вінок, але ми щоб нетлінний.
26 Тож біжу я не так, немов на непевне, борюся не так, немов би повітря б’ючи.
27 Але вмертвляю й неволю я тіло своє, щоб, звіщаючи іншим, не стати самому негідним.

1-е до коринтян 10

1 Не хочу я, браття, щоб ви не знали, що під хмарою всі отці наші були, і всі перейшли через море,
2 і всі охристилися в хмарі та в морі в Мойсея,
3 і всі їли ту саму поживу духовну,
4 і пили всі той самий духовний напій, бо пили від духовної скелі, що йшла вслід за ними, а та скеля був Христос!
5 Але їх багатьох не вподобав був Бог, бо понищив Він їх у пустині.
6 А це були приклади нам, щоб ми пожадливі на зле не були, як були пожадливі й вони.
7 Не будьте також ідолянами, як деякі з них, як написано: Люди сіли, щоб їсти та пити, і встали, щоб грати.
8 Не станьмо чинити блуду, як деякі з них блудодіяли, і полягло їх одного дня двадцять три тисячі.
9 Ані не випробовуймо Христа, як деякі з них випробовували, та й від зміїв загинули.
10 Ані не нарікайте, як деякі з них нарікали, і загинули від погубителя.
11 Усе це трапилось з ними, як приклади, а написане нам на науку, бо за нашого часу кінець віку прийшов.
12 Тому то, хто думає, ніби стоїть він, нехай стережеться, щоб не впасти!
13 Досягла вас спроба не інша, тільки людська; але вірний Бог, Який не попустить, щоб ви випробовувалися більше, ніж можете, але при спробі й полегшення дасть, щоб знести могли ви її.
14 Тому, мої любі, утікайте від служіння ідолам.
15 Кажу, як розумним; судіть самі, що кажу я.
16 Чаша благословення, яку благословляємо, чи не спільнота то крови Христової? Хліб, який ломимо, чи не спільнота він тіла Христового?
17 Тому що один хліб, тіло одне нас багато, бо ми всі спільники хліба одного.
18 Погляньте на Ізраїля за тілом: чи ж ті, що жертви їдять, не спільники вівтаря?
19 Тож що я кажу? Що ідольська жертва є щось? Чи що ідол є щось?
20 Ні, але те, що в жертву приносять, демонам, а не Богові в жертву приносять. Я ж не хочу, щоб ви спільниками для демонів стали.
21 Бо не можете пити чаші Господньої та чаші демонської; не можете бути спільниками Господнього столу й столу демонського.
22 Чи ми дратуватимем Господа? Хіба ми потужніші за Нього?
23 Усе мені можна, та не все на пожиток. Усе мені можна, та будує не все!
24 Нехай не шукає ніхто свого власного, але кожен для ближнього!
25 °жте все, що на ятках м’ясних продається, за сумління зовсім не турбуючись,
26 Бо Господня земля, і все, що на ній!
27 Як покличе вас хтось із невіруючих, і ви захочете піти, їжте все, що дадуть вам, за сумління зовсім не турбуючись.
28 Коли ж скаже вам хтось: Це ідольська жертва, не їжте тоді через того, хто сказав, та через сумління!
29 Говорю ж не про власне сумління, але іншого, чого б моя воля судилась сумлінням чужим?
30 Коли я стаю спільником їжі з подякою, чому мене зневажають за те, за що дякую я?
31 Тож, коли ви їсте, чи коли ви п’єте, або коли інше що робите, усе на Божу славу робіть!
32 Не робіть спокуси юдеям та гелленам, та Церкві Божій,
33 як догоджую й я всім у всьому, не шукаючи в тому пожитку свого, але пожитку для багатьох, щоб спаслися вони.

1-е до коринтян 11

1 Будьте наслідувачами мене, як і я Христа!
2 Похваляю ж вас, браття, що ви все моє пам’ятаєте, і заховуєте так передання, як я вам передав.
3 Хочу ж я, щоб ви знали, що всякому чоловікові голова Христос, а жінці голова чоловік, голова ж Христові Бог.
4 Кожен чоловік, що молиться чи пророкує з головою покритою, осоромлює він свою голову.
5 І кожна жінка, що молиться чи пророкує з головою відкритою, осоромлює тим свою голову, бо це є те саме, як була б вона виголена.
6 Бо коли жінка не покривається, хай стрижеться вона; коли ж жінці сором стригтися чи голитися, нехай покривається!
7 Отож, чоловік покривати голови не повинен, бо він образ і слава Бога, а жінка чоловікові слава.
8 Бо чоловік не походить від жінки, але жінка від чоловіка,
9 не створений бо чоловік ради жінки, але жінка ради чоловіка.
10 Тому жінка повина мати на голові знака влади над нею, ради Анголів.
11 Одначе в Господі ані чоловік без жінки, ані жінка без чоловіка.
12 Бо як жінка від чоловіка, так і чоловік через жінку; а все від Бога.
13 Поміркуйте самі між собою, чи пристойне воно, щоб жінка молилася Богові непокрита?
14 Чи ж природа сама вас не вчить, що коли чоловік запускає волосся, то безчестя для нього?
15 Коли ж жінка косу запускає, це слава для неї, бо замість покривала дана коса їй.
16 Коли ж хто сперечатися хоче, ми такого звичаю не маємо, ані Церкви Божі.
17 Пропонуючи це вам, я не хвалю, що збираєтесь ви не на ліпше, а на гірше.
18 Бо найперше, я чую, що як сходитесь ви на збори, то між вами бувають поділення, у що почасти я й вірю.
19 Бо мусять між вами й поділи бути, щоб відкрились між вами й досвідчені.
20 А далі, коли ви збираєтесь разом, то не на те, щоб їсти Господню Вечерю.
21 Бо кожен спішить з’їсти власну вечерю, і один голодує, а другий впивається.
22 Хіба ж ви не маєте хат, щоб їсти та пити? Чи ви зневажаєте Божу Церкву, і осоромлюєте немаючих? Що маю сказати вам? Чи за це похвалю вас? Не похвалю!
23 Бо прийняв я від Господа, що й вам передав, що Господь Ісус ночі тієї, як виданий був, узяв хліб,
24 подяку віддав, і переломив, і сказав: Прийміть, споживайте, це тіло Моє, що за вас ломається. Це робіть на спомин про Мене!
25 Так само і чашу взяв Він по Вечері й сказав: Ця чаша Новий Заповіт у Моїй крові. Це робіть, коли тільки будете пити, на спомин про Мене!
26 Бо кожного разу, як будете їсти цей хліб та чашу цю пити, смерть Господню звіщаєте, аж доки Він прийде.
27 Тому то, хто їстиме хліб цей чи питиме чашу Господню негідно, буде винний супроти тіла та крови Господньої!
28 Нехай же людина випробовує себе, і так нехай хліб їсть і з чаші хай п’є.
29 Бо хто їсть і п’є негідно, не розважаючи про тіло, той суд собі їсть і п’є!
30 Через це поміж вами багато недужих та хворих, і багато-хто заснули.
31 Бо коли б ми самі судили себе, то засуджені ми не були б.
32 Та засуджені від Господа, караємося, щоб нас не засуджено з світом.
33 Ось тому, мої браття, сходячись на поживу, чекайте один одного.
34 А коли хто голодний, нехай вдома він їсть, щоб не сходилися ви на осуд. А про інше, як прийду, заряджу.

1-е до коринтян 12

1 А щодо духовних дарів, то не хочу я, браття, щоб не відали ви.
2 Знаєте, що коли ви поганами були, то ходили до німих ідолів, ніби воджено вас.
3 Тому то кажу вам, що ніхто, хто говорить Духом Божим, не скаже: Нехай анатема буде на Ісуса, і не може сказати ніхто: Ісус то Господь, як тільки Духом Святим.
4 Є різниця між дарами милости, Дух же той Самий.
5 Є й різниця між служіннями, та Господь той же Самий.
6 Є різниця й між діями, але Бог той же Самий, що в усіх робить усе.
7 І кожному дається виявлення Духа на користь.
8 Одному бо Духом дається слово мудрости, а другому слово знання тим же Духом,
9 а іншому віра тим же Духом, а іншому дари вздоровлення тим же Духом,
10 а іншому роблення чуд, а іншому пророкування, а іншому розпізнавання духів, а тому різні мови, а іншому вияснення мов.
11 А все оце чинить один і той Самий Дух, уділяючи кожному осібно, як Він хоче.
12 Бо як тіло одне, але має членів багато, усі ж члени тіла, хоч їх багато, то тіло одне, так і Христос.
13 Бо ми всі одним Духом охрищені в тіло одне, чи то юдеї, чи геллени, чи раби, чи то вільні, і всі ми напоєні Духом одним.
14 Бо тіло не є один член, а багато.
15 Коли скаже нога, що я не від тіла, бо я не рука, то хіба через це не від тіла вона?
16 І коли скаже вухо, що я не від тіла, бо я не око, то хіба через це не від тіла воно?
17 Коли б оком було ціле тіло, то де був би слух? А коли б усе слух, то де був би нюх?
18 Та нині Бог розклав члени в тілі, кожного з них, як хотів.
19 Якби всі одним членом були, то де тіло було б?
20 Отож, тепер членів багато, та тіло одне.
21 Бо око не може сказати руці: Ти мені непотрібна; або голова знов ногам: Ви мені непотрібні.
22 Але члени тіла, що здаються слабіші, значно більше потрібні.
23 А тим, що вважаємо їх за зовсім нешановані в тілі, таким честь найбільшу приносимо, і бридкі наші члени отримують пристойність найбільшу,
24 а нашим пристойним того не потрібно. Та Бог змішав тіло, і честь більшу дав нижчому членові,
25 щоб поділення в тілі не було, а щоб члени однаково дбали один про одного.
26 І коли терпить один член, то всі члени з ним терплять; і коли один член пошанований, то всі члени з ним тішаться.
27 І ви тіло Христове, а зосібна ви члени!
28 А інших поставив Бог у Церкві поперше апостолами, подруге пророками, потретє учителями, потім дав сили, також дари вздоровлення, допомоги, управління, різні мови.
29 Чи ж усі апостоли? Чи ж усі пророки? Чи ж усі вчителі? Чи ж усі сили чудодійні?
30 Чи ж усі мають дари вздоровлення? Чи ж мовами всі розмовляють? Чи ж усі виясняють?
31 Тож дбайте ревно про ліпші дари, а я вам покажу путь іще кращу!

1-е до коринтян 13

1 Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!
2 І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, то я ніщо!
3 І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю, то пожитку не матиму жадного!
4 Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається,
5 не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого,
6 не радіє з неправди, але тішиться правдою,
7 усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!
8 Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується.
9 Бо ми знаємо частинно, і пророкуємо частинно;
10 коли ж досконале настане, тоді зупиниться те, що частинне.
11 Коли я дитиною був, то я говорив, як дитина, як дитина я думав, розумів, як дитина. Коли ж мужем я став, то відкинув дитяче.
12 Отож, тепер бачимо ми ніби у дзеркалі, у загадці, але потім обличчям в обличчя; тепер розумію частинно, а потім пізнаю, як і пізнаний я.
13 А тепер залишаються віра, надія, любов, оці три. А найбільша між ними любов!

1-е до коринтян 14

1 Дбайте про любов, і про духовне пильнуйте, а найбільше щоб пророкувати.
2 Як говорить хто чужою мовою, той не людям говорить, а Богові, бо ніхто його не розуміє, і він духом говорить таємне.
3 А хто пророкує, той людям говорить на збудування, і на умовлення, і на розраду.
4 Як говорить хто чужою мовою, той будує тільки самого себе, а хто пророкує, той Церкву будує.
5 Я ж хочу, щоб мовами говорили всі, а ліпше щоб пророкували: більший бо той, хто пророкує, аніж той, хто говорить мовами, хібащо пояснює, щоб будувалася Церква.
6 А тепер, як прийду я до вас, браття, і до вас говорити буду чужою мовою, то який вам пожиток зроблю, коли не поясню вам чи то відкриттям, чи знанням, чи пророцтвом, чи наукою?
7 Бо навіть і речі бездушні, що звук видають, як сопілка чи лютня, коли б не видавали вони різних звуків, як пізнати б тоді, що бринить або грає?
8 Бо коли сурма звук невиразний дає, хто до бою готовитись буде?
9 Так і ви, коли мовою не подасте зрозумілого слова, як пізнати, що кажете? Ви говоритимете на вітер!
10 Як багато, наприклад, різних мов є на світі, і жадна з них не без значення!
11 І коли я не знатиму значення слів, то я буду чужинцем промовцеві, і промовець чужинцем мені.
12 Так і ви, що пильнуєте про духовні дари, дбайте, щоб збагачуватись через них на збудування Церкви!
13 Ось тому, хто говорить чужою мовою, нехай молиться, щоб умів виясняти.
14 Бо коли я молюся чужою мовою, то молиться дух мій, а мій розум без плоду!
15 Ну, то що ж? Буду молитися духом, і буду молитися й розумом, співатиму духом, і співатиму й розумом.
16 Бо коли благословлятимеш духом, то як той, що займає місце простої людини, промовить амінь на подяку твою? Не знає бо він, що ти кажеш.
17 Ти дякуєш добре, але не будується інший.
18 Дякую Богові моєму, розмовляю я мовами більше всіх вас.
19 Але в Церкві волію п’ять слів зрозумілих сказати, щоб і інших навчити, аніж десять тисяч слів чужою мовою!
20 Браття, не будьте дітьми своїм розумом, будьте в лихому дітьми, а в розумі досконалими будьте!
21 У Законі написано: Іншими мовами й іншими устами Я говоритиму людям оцим, та Мене вони й так не послухають, каже Господь.
22 Отож, мови існують на знак не для віруючих, але для невіруючих, а пророцтво для віруючих, а не для невіруючих.
23 А як зійдеться Церква вся разом, і всі говоритимуть чужими мовами, і ввійдуть туди й сторонні чи невіруючі, чи ж не скажуть вони, що біснуєтесь ви?
24 Коли ж усі пророкують, а ввійде якийсь невіруючий чи сторонній, то всі докоряють йому, усі судять його,
25 і так таємниці серця його виявляються, і так він падає ницьма і вклоняється Богові й каже: Бог справді між вами!
26 То що ж, браття? Коли сходитесь ви, то кожен із вас псалом має, має науку, має мову, об’явлення має, має вияснення, нехай буде все це на збудування!
27 Як говорить хто чужою мовою, говоріть по двох, чи найбільше по трьох, і то за чергою, а один нехай перекладає!
28 А коли б не було перекладача, то нехай він у Церкві мовчить, а говорить нехай собі й Богові!
29 А пророки нехай промовляють по двох чи по трьох, а інші нехай розпізнають.
30 Коли ж відкриття буде іншому з тих, хто сидить, нехай перший замовкне!
31 Бо можете пророкувати ви всі по одному, щоб училися всі й усі тішилися!
32 І коряться духи пророчі пророкам,
33 бо Бог не є Богом безладу, але миру. Як по всіх Церквах у святих,
34 нехай у Церкві мовчать жінки ваші! Бо їм говорити не позволено, тільки коритись, як каже й Закон.
35 Коли ж вони хочуть навчитись чогось, нехай вдома питають своїх чоловіків, непристойно бо жінці говорити в Церкві!
36 Хіба вийшло від вас Слово Боже? Чи прийшло воно тільки до вас?
37 Коли хто вважає себе за пророка або за духовного, нехай розуміє, що я пишу вам, бо Господня це заповідь!
38 Коли б же хто не розумів, нехай не розуміє!
39 Отож, браття мої, майте ревність пророкувати, та не бороніть говорити й мовами!
40 Але все нехай буде добропристойно і статечно!

1-е до коринтян 15

1 Звіщаю ж вам, браття, Євангелію, яку я вам благовістив, і яку прийняли ви, в якій і стоїте,
2 Якою й спасаєтесь, коли пам’ятаєте, яким словом я благовістив вам, якщо тільки ви ввірували не наосліп.
3 Бо я передав вам найперш, що й прийняв, що Христос був умер ради наших гріхів за Писанням,
4 і що Він був похований, і що третього дня Він воскрес за Писанням,
5 і що з’явився Він Кифі, потім Дванадцятьом.
6 А потім з’явився нараз більше як п’ятистам браттям, що більшість із них живе й досі, а дехто й спочили.
7 Потому з’явився Він Якову, опісля усім апостолам.
8 А по всіх Він з’явився й мені, мов якому недородкові.
9 Я бо найменший з апостолів, що негідний зватись апостолом, бо я переслідував був Божу Церкву.
10 Та благодаттю Божою я те, що є, і благодать Його, що в мені, не даремна була, але я працював більше всіх їх, правда не я, але Божа благодать, що зо мною вона.
11 Тож чи я, чи вони, ми так проповідуємо, і так ви ввірували.
12 Коли ж про Христа проповідується, що воскрес Він із мертвих, як же дехто між вами говорять, що немає воскресення мертвих?
13 Як немає ж воскресення мертвих, то й Христос не воскрес!
14 оли ж бо Христос не воскрес, то проповідь наша даремна, даремна також віра ваша!
15 Ми знайшлися б тоді неправдивими свідками Божими, бо про Бога ми свідчили, що воскресив Він Христа, Якого Він не воскресив, якщо не воскресають померлі.
16 Бо як мертві не воскресають, то й Христос не воскрес!
17 Коли ж бо Христос не воскрес, тоді віра ваша даремна, ви в своїх ще гріхах,
18 тоді то загинули й ті, що в Христі упокоїлись!
19 Коли ми надіємося на Христа тільки в цьому житті, то ми найнещасніші від усіх людей!
20 Та нині Христос воскрес із мертвих, первісток серед покійних.
21 Смерть бо через людину, і через Людину воскресення мертвих.
22 Бо так, як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть,
23 кожен у своєму порядку: первісток Христос, потім ті, що Христові, під час Його приходу.
24 А потому кінець, коли Він передасть царство Богові й Отцеві, коли Він зруйнує всякий уряд, і владу всяку та силу.
25 Бо належить Йому царювати, аж доки Він не покладе всіх Своїх ворогів під ногами Своїми!
26 Як ворог останній смерть знищиться,
27 бо під ноги Його Він усе впокорив. Коли ж каже, що впокорено все, то ясно, що все, окрім Того, Хто впокорив Йому все.
28 А коли Йому все Він упокорить, тоді й Сам Син упокориться Тому, Хто все впокорив Йому, щоб Бог був у всьому все.
29 Бо що зроблять ті, хто христяться ради мертвих? Коли мертві не воскресають зовсім, то нащо вони ради мертвих і христяться?
30 Для чого й ми повсякчас наражаємось на небезпеки?
31 Я щодень умираю. Так свідчу, браття, вашою хвалою, що маю її в Христі Ісусі, Господі нашім.
32 Коли я зо звірами боровся в Ефесі, яка мені по-людському користь, коли мертві не воскресають? Будем їсти та пити, бо ми взавтра вмрем.
33 Не дайте себе звести, товариство лихе псує добрі звичаї!
34 Протверезіться правдиво, та й не грішіть, бо деякі Бога не знають, говорю вам на сором!
35 Але дехто скаже: Як мертві воскреснуть? І в якім тілі прийдуть?
36 Нерозумний, що ти сієш, те не оживе, як не вмре.
37 І коли сієш, то сієш не тіло майбутнє, але голе зерно, яке трапиться, пшениці або чого іншого,
38 і Бог йому тіло дає, як захоче, і кожному зерняті тіло його.
39 Не кожне тіло однакове тіло, але ж інше в людей, та інше тіло в скотини, та інше тіло в пташок, та інше у риб.
40 Є небесні тіла й тіла земні, але ж інша слава небесним, а інша земним.
41 Інша слава для сонця, та інша слава для місяця, та інша слава для зір, бо зоря від зорі відрізняється славою!
42 Так само й воскресення мертвих: сіється в тління, в нетління встає,
43 сіється в неславу, у славі встає, сіється в немочі, у силі встає,
44 сіється тіло звичайне, встає тіло духовне. Є тіло звичайне, є й тіло духовне.
45 Так і написано: Перша людина Адам став душею живою, а останній Адам то дух оживляючий.
46 Та не перше духовне, але звичайне, а потім духовне.
47 Перша людина з землі, земна, друга Людина із неба Господь.
48 Який земний, такі й земні, і Який небесний, такі й небесні.
49 І, як носили ми образ земного, так і образ небесного будемо носити.
50 І це скажу, браття, що тіло й кров посісти Божого Царства не можуть, ані тління нетління не посяде.
51 Ось кажу я вам таємницю: не всі ми заснемо, та всі перемінимось,
52 раптом, як оком змигнути, при останній сурмі: бо засурмить вона і мертві воскреснуть, а ми перемінимось.
53 Мусить бо тлінне оце зодягнутись в нетління, а смертне оце зодягтися в безсмертя.
54 А коли оце тлінне в нетління зодягнеться, і оце смертне в безсмертя зодягнеться, тоді збудеться слово написане: Поглинута смерть перемогою!
55 Де, смерте, твоя перемога? Де твоє, смерте, жало?
56 Жало ж смерти то гріх, а сила гріха то Закон.
57 А Богові дяка, що Він Господом нашим Ісусом Христом перемогу нам дав.
58 Отож, брати любі мої, будьте міцні, непохитні, збагачуйтесь завжди в Господньому ділі, знаючи, що ваша праця не марнотна у Господі!

1-е до коринтян 16

1 А щодо складок на святих, то й ви робіть так, як я постановив для Церков галатійських.
2 А першого дня в тижні нехай кожен із вас відкладає собі та збирає, згідно з тим, як ведеться йому, щоб складок не робити тоді, аж коли я прийду.
3 А коли я прийду, тоді тих, кого виберете, тих пошлю я з листами, щоб вони ваш дар любови віднесли до Єрусалиму.
4 А коли ж і мені випадатиме йти, то зо мною підуть.
5 Я прибуду до вас, коли перейду Македонію, бо проходжу через Македонію.
6 А в вас, коли трапиться, я поживу або й перезимую, щоб мене провели ви, куди я піду.
7 Не хочу я бачитись з вами тепер мимохідь, але сподіваюся деякий час перебути у вас, як дозволить Господь.
8 А в Ефесі пробуду я до П’ятдесятниці,
9 бо двері великі й широкі мені відчинилися, та багато противників.
10 Коли ж прийде до вас Тимофій, то пильнуйте, щоб він був безпечний у вас, бо діло Господнє він робить, як і я.
11 Тому то нехай ним ніхто не погорджує, але відпровадьте його з миром, щоб прийшов він до мене, бо чекаю його з братами.
12 А щодо брата Аполлоса, то я дуже благав був його, щоб прийшов до вас з братами, та охоти не мав він прибути тепер, але прийде, як матиме час відповідний.
13 Пильнуйте, стійте у вірі, будьте мужні, будьте міцні,
14 хай з любов’ю все робиться в вас!
15 Благаю ж вас, браття, знаєте ви дім Степанів, що в Ахаї він первісток, і що службі святим присвятились вони,
16 і ви підкоряйтесь таким, також кожному, хто помагає та працює.
17 Я тішусь з приходу Степана, і Фортуната, і Ахаїка, бо вашу відсутність вони заступили,
18 бо вони заспокоїли духа мого й вашого. Тож шануйте таких!
19 Вітають вас азійські Церкви; Акила й Прискилла з домашньою Церквою їхньою гаряче вітають у Господі вас.
20 Вітають вас усі брати. Вітайте один одного святим поцілунком.
21 Привітання моєю рукою Павловою.
22 Коли хто не любить Господа, нехай буде проклятий! Марана та!
23 Благодать Господа нашого Ісуса нехай буде з вами!
24 Любов моя з вами всіма у Христі Ісусі, амінь!

Заметили ошибку в тексте? Выделите её мышкой и нажмите Ctrl+Enter

Дії апостолів

За Євангеліями упорядники Нового Завіту розмістили Дії апостолів, яких в Ісуса було дванадцять. Після його смерті, коли почалося поширення християнства серед інших народів, апостолів стало сімдесят. У цьому ж творі йдеться про діяльність апостола Петра (розділи 1-12) в іудейських християнських общинах і апостола Павла (розділи 13-28) в язичеських країнах, по яких він довго мандрував. У Діях також висвітлені події, пов’язані з християнськими проповідниками Варнавою, Стефаном, Филипом та Аполосом, які до складу апостолів взагалі не входили. Отже, назва цього твору неточна.

Авторство Діянь належить апостолу Луці [34, 99]. Писались вони майже одночасно з Євангеліями. Але є думка, що це колективний твір компілятивного плану. Це історична збірка, що мала висвітлити події історії християнства після страти Ісуса.

Послання

Наступні твори Новозавітного канону цілком зберегли свою індивідуальність, вони називаються Посланнями, їх двадцять одне.

Перші сім називаються соборними Посланнями. Вони присвячені актуальним на той час проблемам віровчення. Автори стурбовані появою численних єресей, гоніннями на християн збоку римської держави та іудеїв. У цьому вони вбачають ознаки другого пришестя Ісуса і тому розроблюють теоретичні деталі цієї події.

Серед авторів соборних Послань з’являється одна з ключових осіб нової релігії – апостол Петро, який вважається будівничим християнської церкви.

Послання апостолів написані на початку, а частина – в кінці II ст. Послання являють собою ряд листів інструктивного спрямування, вони також адресовані різним общинам і особам. Проте тут уже християнство відокремлене від іудаїзму, чітко формулюються специфічні християнські ідеї покірності й примирення з дійсністю. Ідеї месіанізму виражені значно слабше, прихід Месії і “Страшний суд” відкладені на невизначене майбутнє. Втім, з’являється нова ідея – спокутної смерті за гріхи людства і воскресіння божества. Це пояснюється зміною політичної обстановки в Римі – імператорська влада зміцнюється, народні повстання придушені. Судячи з усього, серед християн перемогли ті, хто стояв на позиціях примирення з існуючим ладом. Мабуть, це і є початок існування християнства як нової релігії. Як уже сказано, його пов’язують з діяльністю Павла, який “відредагував” християнство і остаточно витравив з нього демократичний дух. Цілком слушно багато дослідників у зв’язку з Посланнями, говорять про “допауліанське” і “пауліанське” християнство.

Найдавніший документ Нового Завіту – Апокаліпсис. Доведено, що точною датою його написання є період між 9 червня 68 р. – 15 січня, 69 р. Це період царювання імператора Гальби. Свого часу ці дати вирахував Ф.Енгельс, і вони досі вважаються найвірогіднішими.

Апокаліпсис являє собою ряд послань, адресованих семи християнським общинам у Малій Азії, кожній окремо. У посланнях зазначається, що всередині общин є свої групування, між общинами і всередині їх відбувається боротьба віровчень. Зрозуміло, що єдиного християнства ще немає, немає навіть назви його, йдеться про іудеїв, що перебувають у якійсь секті. Апокаліпсис свідчить про початок створення нової релігії.

Найбільше місця в Апокаліпсисі відведено пророцтвам “кінця світу”, приходу антихриста, битві з ним, встановлення після перемоги Бога Царства небесного. Ці пророцтва викладені у фантастичних образах і туманних висловах, що допускають найрізноманітніші тлумачення. А фактично Апокаліпсис, написаний під час повстання в Іудеї та боротьби за владу після смерті Нерона, відображає настрої пригноблюваних Римом паролів і рабів, які чекають краху імператорської влади – “кінця світу”, “страшного суду” і встановленого месією царства праведних. Дух месіанізму, запозичений з іудаїзму, пронизує цей твір: за Апокаліпсисом, Месія повинен прийти негайно, якщо не сьогодні, то завтра – обов’язково.

За християнською традицією автором Апокаліпсиса вважається апостол Іван, якому нібито належить також авторство четвертого Євангелія і три соборних Послання. Але Послання написано значно пізніше, за час більший, ніж життя однієї людини.

Дослідження текстів Нового Завіту дає чимало свідчень про зв’язок їхнього змісту з іншими, попередніми джерелами у сфері анімістичних і міфологічних ідей та проблематик. Але вони можуть бути названі “запозиченими” лише з позицій вульгарної, критики християнства. Насправді ж Новий Завіт постає як оригінальна світоглядна система, тісно пов’язана з культурним розвитком усього попереднього людства, певним наслідком духовного розвитку цивілізації, що успадковує досягнення попередників і робить крок уперед відповідно до нових етапів суспільного прогресу.

Біблія (Огієнко)/Новий Заповіт/Послання св. апостола Павла до римлян

7 усім, хто знаходиться в Римі, улю́бленим Божим, покликаним святим, [2] — благода́ть вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа!

8 Отже, насамперед дякую Богові моєму через Ісуса Христа за всіх вас, що віра ваша звіщається по всьому світові.

9 Бо свідок мені Бог, Якому служу́ духом своїм у звіща́нні Єва́нгелії Його Сина, що я безпереста́нно згадую про вас,

10 і в моли́твах своїх за́вжди молюся, щоб воля Божа щасливо попрова́дила мене коли прийти до вас.

11 Бо прагну вас бачити, щоб подати вам якого дара духовного для змі́цнення вас,

12 цебто потішитись ра́зом між вами спі́льною вірою — і вашою, і моєю.

13 Не хочу ж, щоб ви не знали, браття, що багато разів мав я за́мір прийти до вас, але мені перешко́джувано аж досі, щоб мати який плід і в вас, як і в інших наро́дів.

14 А ге́лленам і чужоземцям, розумним і немудрим — я боржни́к.

15 Отже, щодо мене, я готовий і вам, хто знаходиться в Римі, звіщати Єва́нгелію.

16 Бо я не соромлюсь Єва́нгелії, бож вона — сила Божа на спасі́ння кожному, хто вірує, перше ж юдеєві, а потім ге́лленові.

17 Праведність бо Божа з’являється в ній з віри в віру, як написано: „А праведний житиме вірою“.

18 Бо гнів Божий з’являється з неба на всяку безбожність і неправду людей, що правду гаму́ють неправдою,

19 тому, що те, що можна знати про Бога, явне для них, бо їм Бог об’явив.

20 Бо Його невиди́ме від створення світу, власне Його вічна сила й Божество, ду́манням про твори стає види́ме. Так що нема їм виправдання,

21 бо, пізнавши Бога, не прославляли Його, як Бога, і не дякували, але знікчемні́ли своїми думка́ми, і запа́морочилось нерозумне їхнє серце.

22 Називаючи себе мудрими, вони потумані́ли,

23 і славу нетлінного Бога змінили на подобу образа тлінної люди́ни, і птахів, і чотириногих, і га́дів.

24 Тому́ то й видав їх Бог у пожадливостях їхніх сердець на нечи́стість, щоб вони самі знеславляли тіла свої.

25 Вони Божу правду замінили на неправду, і честь віддавали, і служили створінню більш, як Творце́ві, що благослове́нний навіки, амі́нь.

26 Через це Бог їх видав на пожадливість гане́бну, — бо їхні жінки замінили природне єдна́ння на протиприродне.

27 Так само й чоловіки, позоставивши природне єдна́ння з жіночою статтю, розпали́лися своєю пожадливістю один до о́дного, і чоловіки з чоловіками сором чинили. І вони прийняли́ в собі відплату, відповідну їхньому блу́дові.

28 А що вони не вважали за потрібне мати Бога в пізна́нні, видав їх Бог на розум переве́рнений, — щоб чинили непристойне.

29 Вони повні всякої неправедности, лукавства, заже́рливости, зло́би, повні заздрости, убивства, суперечки, омани, лихих звича́їв,

30 обмовники, наклепники, богонена́видники, напасники́, чваньки, пишні, винахідники зла, неслухня́ні батькам,

31 нерозумні, зрадники, нелюбовні, немилости́ві.

32 Вони знають при́суд Божий, що ті, хто чинить таке, ва́рті смерти, а проте не тільки самі чинять, але й хвалять тих, хто робить таке.

2 Ось тому без виправдання ти, кожний чоловіче, що судиш, бо в чо́му осуджуєш іншого, сам себе осуджуєш, бо чиниш те саме й ти, що судиш.

2 А ми знаємо, що суд Божий поправді на тих, хто чинить таке.

3 Чи ти ду́маєш, чоловіче, судячи тих, хто чинить таке, а сам робиш таке саме, — що ти втечеш від суду Божого?

4 Або пого́рджуєш багатством Його до́брости, ла́гідности та довготерпіння, не знаючи, що Божа до́брість провадить тебе до покая́ння?

5 Та через жорстокість свою й нерозкаяність серця збираєш собі гнів на день гніву та об’я́влення справедливого суду Бога,

6 що „кожному віддасть за його вчинками“:

7 тим, хто витривалістю в добрім ділі шукає слави, і чести, і нетління, — життя вічне,

8 а сварливим та тим, хто противиться правді, але кориться неправді, — лютість та гнів.

9 Недоля та у́тиск на всяку душу [3] людини, хто чинить зле, юдея ж перше та ге́ллена,

10 а слава, і честь, і мир усякому, хто чинить добре, юдеєві ж перше та ге́лленові.

11 Бо не дивиться Бог на обличчя! [4]

12 Котрі бо згрішили без Зако́ну, без Зако́ну й загинуть, а котрі згрішили в Зако́ні, при́ймуть суд за Зако́ном.

13 Бо не слухачі Зако́ну справедливі перед Богом, але виконавці Закону ви́правдані бу́дуть.

14 Бо коли погани, що не мають Зако́ну, з природи чинять зако́нне, вони, не мавши Зако́ну, самі собі Зако́н,

15 що виявляють ді́ло Зако́ну, написане в серця́х своїх, як свідчить їм сумлі́ння та їхні думки́, що то осуджують, то виправдують одна о́дну,

16 дня, коли Бог, згідно з моїм благові́стям, буде судити таємні речі людей через Ісуса Христа.

17 Ось ти звешся юдеєм, і спираєшся на Зако́на, і хвалишся Богом,

18 і знаєш волю Його, і розумієш, що́ краще, навчившись із Зако́ну,

19 і маєш певність, що ти провідни́к для сліпих, світло для тих, хто знахо́диться в те́мряві,

20 вихо́вник нерозумним, учитель дітям, що ти маєш зразок знання́ й правди в Зако́ні.

21 Отож, ти, що іншого навчаєш, себе самого не вчиш! Проповідуєш не кра́сти, а сам кра́деш!

22 Наказуючи не чинити пере́любу, чиниш пере́люб! Гиду́ючи і́долами, чиниш святокрадство!

23 Ти, що хва́лишся Зако́ном, зневажаєш Бога пере́ступом Зако́ну!

24 Бо „через вас зневажається Боже Ймення в поган“, як написано.

25 Обрі́зання кори́сне, коли виконуєш Зако́на; а коли ти пересту́пник Зако́ну, то обрі́зання твоє стало необрі́занням.

26 Отож, коли необрізаний зберігає постанови Зако́ну, то чи не порахується його необрізання за обрізання?

27 І необрізаний з природи, виконуючи Зако́на, чи не осудить тебе, переступника Закону з Писа́нням і обрі́занням?

28 Бо не той юдей, що є ним назовні, і не то обрізання, що назовні на тілі,

29 але той, що є юдей потаємно, духо́во, і обрі́зання — серця духом, а не за буквою; і йому похвала́ не від людей, а від Бога.

3 Отож, що́ має більшого юдей, або яка ко́ристь від обрі́зання?

2 Багато, на всякий спосіб, а насамперед, що їм довірені були́ Слова́ Божі.

3 Бо що ж, що не вірували деякі? Чи ж їхнє недовірство знищить вірність Божу?

4 Зо́всім ні! Бож Бог правдивий, а кожна люди́на неправдива, як написано: „Щоб був Ти ви́правданий у словах Своїх, і переміг, коли будеш судитися“.

5 А коли наша неправедність виставляє праведність Божу, то що скажемо? Чи ж Бог несправедгливий, коли гнів виявляє? Говорю́ по-лю́дському.

6 Зо́всім ні! Бож як Бог судитиме світ?

7 Бо коли Божа правда через мою неправду збі́льшилась на славу Йому, пощо судити ще й мене, як грішника?

8 І чи не так, як нас лають, і як деякі гово́рять, ніби ми кажемо: „Робімо зле, щоб вийшло добре?“ Справедливий о́суд на таких!

9 То що ж? Маємо перевагу? Анітро́хи! Бож ми перед тим довели́, що юдеї й ге́ллени — усі під гріхом,

10 як написано: „Нема праведного ані о́дного;

11 нема, хто розумів би; немає, хто Бога шукав би, —

12 усі повідступа́ли, ра́зом стали непотрібні, нема доброчинця, нема ні одно́го!

13 Гріб відкритий — їхнє горло, язиком своїм кажуть неправду, отрута зміїна на їхніх губа́х,

14 уста́ їхні повні прокляття й гірко́ти!

15 Швидкі їхні ноги, щоб кров проливати,

16 руїна та злидні на їхніх дорогах,

17 а дороги миру вони не пізнали!

18 Нема страху Божого перед очима їхніми“.

19 А ми знаємо, що скільки гово́рить Зако́н, він говорить до тих, хто під Зако́ном, щоб замкнути всякі уста́, і щоб став увесь світ винний Богові.

20 Бо жодне тіло ділами Зако́ну не ви́правдається перед Ним, — Зако́ном бо гріх пізнається.

21 А тепер, без Зако́ну, праведність Божа з’вилась,про яку свідчать Зако́н і Пророки.

22 А Божа праведність через віру в Ісуса Христа в усіх і на всіх, хто вірує, бо різниці немає,

23 бо всі згрішили, і позбавлені Божої слави,

24 але дарма́ виправдуються Його благода́ттю, через відку́плення, що в Ісусі Христі,

25 що Його Бог дав у жертву прими́рення в крові Його через віру, щоб виявити Свою праведність через відпу́щення давніше вчинених гріхів,

26 за довготерпі́ння Божого, щоб виявити Свою праведність за теперішнього ча́су, щоб бути Йому праведним, і виправдувати того, хто вірує в Ісуса.

27 Тож де похвальба́? Виключена. Яким зако́ном? Законом діл? Ні, але зако́ном віри.

28 Отож, ми визнаємо, що люди́на виправдується вірою, — без діл Зако́ну.

29 Хіба ж Бог тільки для юдеїв, а не й для поган? Так, і для поган,

30 бо є один тільки Бог, що ви́правдає обрізання з віри й необрізання через віру.

31 Тож чи не нищимо ми Зако́на вірою? Зо́всім ні, — але зміцнюємо Зако́на.

4 Що ж, скажемо, знайшов Авраа́м, наш отець за тілом?

2 Бо коли Авраам ви́правдався діла́ми, то він має похвалу, та не в Бога.

3 Що бо Писа́ння говорить? „Увірував Авраам Богові, і це йому залічено в праведність“.

4 А заплата викона́вцеві не рахується з милости, але з обов’язку.

5 А тому́, хто не виконує, але вірує в Того, Хто виправдує нечестивого, віра його порахується в праведність.

6 Як і Давид називає блаженною люди́ну, якій рахує Бог праведність без діл:

7 „Блаженні, кому прощені беззаконня, і кому прикриті гріхи.

8 Блаженна людина, якій Господь не порахує гріха́!“

9 Чи ж це блаже́нство з обрізання чи з необрізання? Бо говоримо, що „віра залічена Авраамові в праведність“.

10 Як же залічена? Як був в обрізанні, чи в необрізанні? Не в обрізанні, але в необрізанні!

11 І прийняв він ознаку обрізання, — печать праведности через віру, що її в необрізанні мав, щоб йому бути отцем усіх віруючих, хоч були необрізані, щоб і їм залічено праведність,

12 і отцем обрізаних, не тільки тих, хто з обрізання, але й тих, хто ходить по слідах віри, що її в необрізанні мав наш отець Авраам.

13 Бо обі́тницю Авраамові чи його насінню, що бути йому спадкоємцем світу, дано не Зако́ном, але праведністю віри.

14 Бо коли спадкоємці ті, хто з Зако́ну, то спорожніла віра й зні́вечилась обі́тниця.

15 Бо Зако́н чинить гнів; де ж немає Закону, немає й пере́ступу.

16 Через це з віри, щоб було з милости, щоб обі́тниця певна була всім нащадкам, не тільки тому́, хто з Закону, але й тому́, хто з віри Авраама, що отець усім нам,

17 як написано: „Отцем багатьох наро́дів Я поставив тебе,“ — перед Богом, Якому він вірив, Який оживляє мертвих і кличе неіснуюче, як існуюче.

18 Він — проти надії — увірував у надії, що стане батьком багатьох народів, за сказаним: „Таке числе́нне буде насіння твоє!“

19 І не знеміг він у вірі, і не вважав свого тіла за вже омертвіле, бувши майже сторічним, ні утро́би Сариної за змертвілу,

20 і не мав сумніву в обі́тницю Божу через недові́рство, але зміцни́вся в вірі, і віддав славу Богові,

21 і був зовсім певний, що Він має силу й виконати те, що обіцяв.

22 Тому й „залічено це йому в праведність“.

23 Та не написано за нього одно́го, що залічено йому,

24 а за нас, — залі́читься й нам, що віруємо в Того, Хто воскресив із мертвих Ісуса, Господа нашого,

25 що був виданий за наші гріхи, і воскрес для ви́правдання нашого.

5 Отож, ви́правдавшись вірою, майте мир із Богом через Господа нашого Ісуса Христа,

2 через Якого ми вірою одержали доступ до тієї благода́ті, що в ній стоїмо́, і хва́лимось наді́єю слави Божої.

3 І не тільки нею, але й хвалимося в утисках, знаючи, що утиски приносять терпели́вість,

4 а терпеливість — до́свід, а досвід — надію,

5 а надія не засоро́мить, бо любов Божа вилилася в наші серця Святим Духом, даним нам.

6 Бо Христос, коли ми були́ ще недужі, своєї пори помер за нечестивих.

7 Бо навряд чи помре хто за праведника, ще бо за доброго може хто й відважиться вмерти.

8 А Бог дово́дить Свою любов до нас тим, що Христос умер за нас, коли ми були́ ще грішниками.

9 Тож тим більше спасемося Ним від гніву тепер, коли кров’ю Його ми ви́правдані.

10 Бо коли ми, бувши ворогами, примирилися з Богом через смерть Сина Його, то тим більше, примирившися, спасе́мося життя́м Його.

11 І не тільки це, але й хва́лимося в Бозі через Господа нашого Ісуса Христа, що через Нього оде́ржали ми тепер прими́рення.

12 Тому́ то, як через одно́го чоловіка ввійшов до світу гріх, а гріхом смерть, так прийшла й смерть в усіх людей через те, що всі згрішили.

13 Гріх бо був у світі й до Зако́ну, але гріх не ста́виться в прови́ну, коли немає Зако́ну.

14 Та смерть панувала від Ада́ма аж до Мойсея і над тими, хто не згрішив, подібно переступу Ада́ма, який є образ майбу́тнього.

15 Але не такий дар благода́ті, як пере́ступ. Бо коли за пере́ступ одно́го померло багато, то тим більш благода́ть Божа й дар через благода́ть однієї Люди́ни, Ісуса Христа, щедро спливли́ на багатьох.

16 І дар не такий, як те, що сталось від одно́го, що згрішив; бо суд за оди́н про́гріх — на о́суд, а дар благода́ті — на ви́правдання від багатьох про́гріхів.

17 Бо коли за пере́ступ одно́го смерть панувала через одно́го, то тим більше ті, хто приймає рясноту́ благода́ті й дар праведности, запанують у житті через одно́го Ісуса Христа.

18 Ось тому́, як через пере́ступ одно́го на всіх людей прийшов о́суд, так і через праведність Одно́го прийшло ви́правдания для життя на всіх людей.

19 Бо як через непо́слух одно́го чоловіка багато-хто стали грішними, так і через по́слух Одно́го багато-хто стануть праведними.

20 Зако́н же прийшов, щоб збільши́вся пере́ступ. А де збільши́вся гріх, там зарясніла благодать,

21 щоб, як гріх панував через смерть, так само й благода́ть запанувала через праведність для життя вічного Ісусом Христом, Господом нашим.

6 Що ж скажемо? Позоста́немся в гріху́, щоб благодать примно́жилась? Зо́всім ні!

2 Ми, що вмерли для гріха, як ще будемо жити в нім?

3 Чи ви не знаєте, що ми всі, хто христився у Христа Ісуса, у смерть Його христилися?

4 Отож, ми поховані з Ним хрищенням у смерть, щоб, як воскрес Христос із мертвих славою Отця, так щоб і ми стали ходити в обно́вленні життя.

5 Бо коли ми з’єдна́лися подо́бою смерти Його, то з’єднаємось і подобою воскре́сення,

6 знаючи те, що наш давній чоловік розп’я́тий із Ним, щоб зни́щилось тіло гріхо́вне, щоб не бути нам більше рабами гріха,

7 бо хто вмер, той звільни́всь від гріха!

8 А коли ми померли з Христом, то віруємо, що й жити з Ним бу́демо,

9 знаючи, що Христос, воскре́снувши з мертвих, уже більш не вмирає, — смерть над Ним не панує вже більше!

10 Бо що вмер Він, то один раз умер для гріха, а що живе, то для Бога живе.

11 Так само ж і ви вважайте себе за мертвих для гріха й за живих для Бога в Христі Ісусі, Господі нашім.

12 Тож нехай не панує гріх у смерте́льному вашому тілі, щоб вам слухатись його пожадли́востей,

13 і не віддавайте членів своїх гріхові за знаря́ддя неправедности, але віддайте себе Богові, як ожилих із мертвих, а члени ваші — Богові за знаря́ддя праведности.

14 Бо хай гріх не панує над вами, — ви бо не під Законом, а під благода́ттю.

15 Що ж? Чи бу́демо грішити, бо ми не під Законом, а під благода́ттю? Зо́всім ні!

16 Хіба ви не знаєте, що кому віддаєте себе за рабів на по́слух, то ви й раби того, кого слухаєтесь, — або гріха на смерть, або послуху на праведність?

17 Тож дяка Богові, що ви, бувши рабами гріха, від серця послухались того роду науки, якому ви себе віддали́.

18 А звільни́вшися від гріха́, стали рабами праведности.

19 Говорю́ я по-лю́дському, через неміч вашого тіла. Бо як ви віддавали були члени ваші за рабів нечи́стості й беззако́нню на беззако́ння, так тепер віддайте члени ваші за рабів праведности на освя́чення.

20 Бо коли були́ ви рабами гріха, то були вільні від праведности.

21 Який же плід ви мали тоді? Такі речі, що ними соромитесь тепер, бо кінець їх — то смерть.

22 А тепер, звільни́вшися від гріха й ставши рабами Богові, маєте плід ваш на освячення, а кінець — життя вічне.

23 Бо заплата за гріх — смерть, а дар Божий — вічне життя в Христі Ісусі, Господі нашім!

7 Чи ви не знаєте, браття, — бо говорю́ тим, хто знає Закона, — що Зако́н панує над люди́ною, поки вона живе?

2 Бо замі́жня жінка, поки живе чоловік, прив’язана до нього Законом; а коли помре чоловік, вона звільняється від закону чоловіка.

3 Тому то, поки живе чоловік, вона буде вважатися перелю́бницею, якщо стане дружи́ною іншому чоловікові; коли ж чоловік помре, вона вільна від Зако́ну, і не буде перелю́бницею, якщо стане за дружи́ну іншому чоловікові.

4 Так, мої браття, і ви вмерли для Зако́ну через тіло Христове, щоб належати вам іншому, Воскре́слому з мертвих, щоб прино́сити плід Богові.

5 Бо коли ми жили за ті́лом, то при́страсті гріховні, що похо́дять від Закону, ді́яли в наших членах, щоб прино́сити плід смерти.

6 А тепер ми звільни́лись від Закону, умерши для того, чим були зв’язані, щоб служити нам обно́вленням духа, а не старістю букви.

7 Що ж скажемо? Чи Зако́н — то гріх? Зо́всім ні! Але я не пізнав гріха, як тільки через Зако́н, бо я не знав би пожадливости, коли б Закон не наказував: „Не пожада́й“.

8 Але гріх, узявши при́від від заповіді, зробив у мені всяку пожадливість, бо без Закону гріх мертвий.

9 А я колись жив без Закону, але, коли прийшла заповідь, то гріх ожив,

10 а я вмер; і сталася мені та заповідь, що для життя, на смерть,

11 бо гріх, узявши причину від заповіді, звів мене, і нею вмертви́в.

12 Тому́ то Зако́н святий, і заповідь свята, і праведна, і добра.

13 Тож чи добре стало мені смертю? Зо́всім ні! Але гріх, щоб стати гріхом, приніс мені смерть добром, щоб гріх став мі́цно грі́шний через за́повідь.

14 Бо ми знаємо, що Зако́н духовний, а я тіле́сний, про́даний під гріх.

15 Бо що́ я виконую, не розумію; я бо чиню не те, що́ хочу, але що́ нена́виджу, те я роблю́.

16 А коли роблю́ те, чого я не хо́чу, то згоджуюсь із Законом, що він добрий,

17 а тому вже не я це виконую, але гріх, що живе в мені.

18 Знаю бо, що не живе в мені, цебто в тілі моїм, добре; бо бажа́ння лежить у мені, але щоб виконати добре, того не знахо́джу.

19 Бо не роблю́ я доброго, що хочу, але зле, чого не хочу, це чиню.

20 Коли ж я роблю́ те, чого не хочу, то вже не я це виконую, але гріх, що живе в мені.

21 Тож знахо́джу зако́на, коли хочу робити добро, — що зло лежить у мені.

22 Бо маю задово́лення в Законі Божому за вну́трішнім чолові́ком,

23 та бачу інший зако́н у членах своїх, що воює проти закону мого розуму, і поло́нить мене законом гріховним, що знахо́диться в членах моїх.

24 Нещасна я люди́на! Хто мене ви́зволить від тіла цієї смерти?

25 Дякую Богові через Ісуса Христа, Господа нашого. Тому́ то я сам служу́ розумом Законові Божому, але тілом — закону гріховному.

8 Тож немає тепер жодного о́суду тим, хто ходить у Христі Ісусі не за тілом, а за Духом,

2 бо зако́н Духа життя в Христі Ісусі визволив мене від зако́ну гріха й смерти.

3 Бо що було неможливе для Закону, у чо́му був він безсилий тілом, — Бог послав Сина Свого в подобі гріховного тіла, і за гріх осудив гріх у тілі,

4 щоб ви́коналось ви́правдання Закону на нас, що ходимо не за тілом, а за Духом.

5 Бо ті, хто ходить за тілом, ду́мають про тілесне, а хто за Духом — про духовне.

6 Бо думка тілесна — то смерть, а думка духовна — життя та мир,

7 думка бо тілесна — ворожне́ча на Бога, бо не ко́риться Законові Божому, та й не може.

8 І ті, хто хо́дить за тілом, не можуть догодити Богові.

9 А ви не в тілі, але в Дусі, бо Дух Божий живе в вас. А коли хто не має Христового Духа, той не Його.

10 А коли Христос у вас, то хоч тіло мертве через гріх, але дух живий через праведність.

11 А коли живе в вас Дух Того, Хто воскресив Ісуса з мертвих, то Той, хто підняв Христа з мертвих, ожи́вить і смертельні тіла ваші через Свого Духа, що живе в вас.

12 Тому́ то, браття, ми не боржники́ тіла, щоб жити за тілом;

13 бо коли живе́те за тілом, то маєте вмерти, а коли Духом умертвля́єте тілесні вчинки, то бу́дете жити.

14 Бо всі, хто водиться Духом Божим, вони сини Божі;

15 бо не взяли́ ви духа неволі знов на страх, але взяли ви Духа сині́вства, що через Нього кличемо: „Авва, [5] Отче!“

16 Сам Цей Дух сві́дчить ра́зом із духом нашим, що ми — діти Божі.

17 А коли діти, то й спадкоємці, спадкоємці ж Божі, а співспадкоємці Христові, коли тільки ра́зом із Ним ми терпимо́, щоб разом із Ним і просла́витись.

18 Бо я ду́маю, що страждання тепе́рішнього ча́су нічого не варті супроти тієї слави, що має з’явитися в нас.

19 Бо чека́ння створі́ння очікує з’я́влення синів Божих,

20 бо створі́ння покорилось марно́ті не добровільно, але через того, хто скори́в його, в надії,

21 що й саме створіння ви́зволиться від неволі тління на волю слави синів Божих.

22 Бо знаємо, що все створі́ння ра́зом зідхає й ра́зом мучиться аж досі.

23 Але не тільки воно, але й ми самі, маючи зача́ток Духа, і ми самі в собі зідхаємо, очікуючи синівства, відкуплення нашого тіла.

24 Надією бо ми спасли́ся. Надія ж, коли бачить, не є надія, бо хто що́ бачить, чому б того й наді́явся?

25 А коли сподіва́ємось, чого не бачимо, то очікуємо того з терпеливістю.

26 Так само ж і Дух допомагає нам у наших не́мочах; бо ми не знаємо, про що маємо молитись, як належить, але Сам Дух заступається за нас невимо́вними зідха́ннями.

27 А Той, Хто досліджує серця́, знає, яка думка Духа, бо з волі Божої заступається за святих.

28 І знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре.

29 Бо кого Він передба́чив, тих і призна́чив, щоб були подібні до о́бразу Сина Його, щоб Він був перворі́дним поміж багатьма́ братами.

30 А кого Він призначив, тих і покликав, а кого покликав, тих і ви́правдав, а кого ви́правдав, тих і просла́вив.

31 Що ж скажем на це? Коли за нас Бог, то хто проти нас?

32 Той же, Хто Сина Свого не пожалів, але видав Його за всіх нас, — як же не дав би Він нам із Ним і всього?

33 Хто оска́ржувати буде Божих вибранців? Бог Той, що виправдує.

34 Хто ж той, що засу́джує? Христос Ісус є Той, що вмер, надто й воскрес, — Він право́руч Бога, і Він і заступається за нас.

35 Хто нас розлучить від любови Христової? Чи недоля, чи утиск, чи переслі́дування, чи голод, чи нагота́, чи небезпека, чи меч?

36 Як написано: „За Тебе нас цілий день умертвля́ють, нас уважають за овець, прирече́них на зако́лення“.

37 Але в цьому всьому ми перемагаємо Тим, Хто нас полюбив.

38 Бо я пересві́дчився, що ні смерть, ні життя, ні анголи́, ні вла́ди, ні тепе́рішнє, ні майбу́тнє, ні сили,

39 ні вишина́, ні глибина́, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім!

9 Кажу́ правду в Христі, не обманюю, як сві́дчить мені моє сумлі́ння через Духа Святого,

2 що маю велику скорбо́ту й невпинну му́ку для серця свого!

3 Бо я бажав би сам бути відлу́чений від Христа замість братів моїх, рідних мені тілом;

4 вони ізра́їльтяни, що їм належить сині́вство, і слава, і заповіти, і законода́вство, і богослужба, і обі́тниці,

5 що їхні й отці, і від них же тілом Христос, що Він над усіма́ Бог, благослове́нний, навіки, амі́нь.

6 Не так, щоб Слово Боже не збуло́ся. Бо не всі ті ізра́їльтяни, хто від Ізраїля,

7 і не всі діти Авраамові, хто від насіння його, але: „в Ісаку буде насіння тобі“.

8 Цебто, не тілесні діти — то діти Божі, але діти обі́тниці признаю́ться за насіння.

9 А слово обі́тниці таке: „На той час прийду́, і бу́де син у Сари“.

10 І не тільки це, але й Реве́кка зачала́ дітей від одно́го ложа отця нашого Ісака,

11 бо коли вони ще не народились, і нічо́го доброго чи злого не вчинили, — щоб позоста́лась постанова Божа у вибра́нні

12 не від учинків, але́ від То́го, Хто кличе, — сказано їй: „Більший служитиме меншому“,

13 як і написано: „Полюбив Я Якова, а Ісава знена́видів“.

14 Що ж скажемо? Може в Бога неправда? Зо́всім ні!

15 Бо Він каже Мойсеєві: „Помилую, кого хочу помилувати, і змилосе́рджуся, над ким хочу змилосе́рдитись“.

16 Отож, не залежить це ні від то́го, хто хоче, ні від того, хто біжить, але від Бога, що милує.

17 Бо Писа́ння говорить фараонові: „Власне на те Я поставив тебе, щоб на тобі показати Свою силу, і щоб звістилось по ці́лій землі Моє Йме́ння“.

18 Отож, кого хоче — Він милує, і кого хоче — ожорсто́чує.

19 А ти скажеш мені: „Чого ж іще Він докоря́є, бо хто може проти́витись волі Його?“

20 Отже, хто́ ти, чоловіче, що ти спереча́єшся з Богом? Чи скаже тво́риво творце́ві: Пощо ти зробив мене так?

21 Чи ганча́р не має вла́ди над глиною, щоб із того самого міси́ва зробити одну посу́дину на честь, а одну на нечесть?

22 Тож Бог, бажаючи показати гнів і виявити могутність Свою, щади́в із великим терпінням посу́дини гніву, що готові були на погибіль,

23 і щоб виявити багатство слави Своєї на посудинах милосердя, що їх приготува́в на славу,

24 на нас, що їх і покликав не тільки від юдеїв, але й від поган.

25 Як і в Осії Він говорить: „Назву Своїм наро́дом не людей Моїх, і не улю́блену — улю́бленою,

26 і на місці, де сказано їм: Ви не Мій наро́д, там на́звані будуть синами Бога Живого!“

27 А Ісая взиває про Ізраїля: „Коли б число синів Ізра́їлевих було, як мо́рський пісок, то тільки останок спасеться,

28 бо вирок закінчений та скорочений у праведності учинить Господь на землі!“

29 І як Ісая віщував: „Коли б Госпо́дь Савао́т не лишив нам насіння, то ми стали б, як Содо́м, і подібні були б до Гомо́рри!“

30 Що ж скажемо? Що погани, які не шукали праведности, досягли праведности, тієї праведности, що від віри,

31 а Ізраїль, що шукав Закона праведности, не досяг Закону праведности.

32 Чому́? Бо шукали не з віри, але якби з учинків Зако́ну; вони бо спіткнулись об камінь спотика́ння, [6]

33 як написано: „Ось Я кладу́ на Сіоні камінь спотика́ння та скелю спокуси, і кожен, хто вірує в Нього, не посоро́миться!“

10 Браття, бажа́ння мого серця й молитва до Бога за Ізраїля на спасі́ння.

2 Бо я свідчу їм, що вони мають ре́вність про Бога, але не за розумом.

3 Вони бо, не розуміючи праведности Божої, і силкуючись поставити власну праведність, не покорились праведності Божій.

4 Бо кінець Зако́ну — Христос на праведність кожному, хто вірує.

5 Мойсей бо пише про праведність, що від Закону, що „люди́на, яка його виконує, буде ним жити“.

6 А про праведність, що від віри, говорить так: „Не кажи в своїм серці: Хто вийде на небо?“ цебто зве́сти додолу Христа,

7 або: „Хто зі́йде в безодню?“ цебто ви́вести з мертвих Христа.

8 Але що каже ще? „Бли́зько тебе слово, — в устах твоїх і в серці твоїм“, цебто слово віри, що його проповідуємо.

9 Бо коли ти уста́ми своїми визнаватимеш Ісуса за Господа, і будеш вірувати в своїм серці, що Бог воскресив Його з мертвих, то спасешся,

10 бо серцем віруємо для праведности, а устами іспові́дуємо для спасі́ння.

11 Каже бо Писа́ння: „Кожен, хто вірує в Нього, не буде засоро́млений“.

12 Бо нема різниці поміж юдеєм та ге́лленом, бо той же Госпо́дь є Господом усіх, багатий для всіх, хто кличе Його.

13 Бо „кожен, хто покличе Господнє Ім’я, буде спасе́ний“.

14 Але як покличуть Того, в Кого не ввірували? А як увірують у Того, що про Нього не чули? А як почують без проповідника?

15 І як будуть проповідувати, коли не будуть по́слані? Як написано: „Які гарні ноги благовісників миру, благовісників добра́“.

16 Але не всі послухались Єва́нгелії. Бо Ісая каже: „Господи, хто повірив тому, що почув був від нас?“

17 Тож віра від слу́хання, а слу́хання через Слово Христо́ве.

18 Та кажу́: Чи не чули вони? Отож: „По всій землі їхній голос пішов, і їхні слова́ в кінці світу!“

19 Але кажу́: Чи Ізраїль не знав? Перший Мойсей говорить: „Я викличу заздрість у вас ненаро́дом, — роздражню́ вас нерозумним народом“.

20 А Ісая сміли́во говорить: „Знайшли Мене ті, хто Мене не шукав, відкрився Я тим, хто не питався про Мене!“

21 А про Ізраїля каже: „Я руки Свої цілий день простягав до людей неслухня́них і суперечних!“

11 Отож я питаю: Чи ж Бог відкинув наро́да Свого́? Зо́всім ні! Бо й я ізра́їльтянин, із насіння Авраамового, Веніями́нового племени.

2 Не відкинув Бог наро́да Свого́, що його перше знав. Чи ви не знаєте, що гово́рить Писа́ння „про Іллю“, як він ска́ржиться Богові на Ізраїля, кажучи:

3 „Господи, вони повбивали пророків Твоїх, і Твої же́ртівники поруйнували, і лишився я сам, і шукають моєї душі“. [7]

4 Та що каже йому Божа відповідь: „Я для Себе зоставив сім тисяч мужа, що перед Ваа́лом колін не схилили“.

5 Також і тепе́рішнього ча́су залиши́вся останок за ви́бором благодаті.

6 А коли за благода́ттю, то не з учинків, інакше благода́ть не була́ б благода́ттю. А коли з учинків, то це більше не благода́ть, інакше вчи́нок не є вже вчинок.

7 Що ж? Чого Ізраїль шукає, того не оде́ржав, та оде́ржали ви́брані, а останні затверді́ли,

8 як написано: „Бог дав їм духа засипа́ння, очі, щоб не бачили, і ву́ха, щоб не чули, аж до сього́днішнього дня“.

9 А Дави́д каже: „Нехай станеться стіл [8] їхній за сітку й за па́стку, і на спокусу, та їм на заплату;

10 нехай потемні́ють їхні очі, щоб не бачили, хай наза́вжди зігне́ться хребе́т їхній!“

11 Тож питаю: Чи ж спіткну́лись вони, щоб упасти? Зо́всім ні! Але з їхнього зане́паду — спасі́ння поганам, щоб ви́кликати за́здрість у них.

12 А коли їхній зане́пад — багатство для світу, а їхнє упоко́рення — багатство поганам, — скільки ж більш повнота́ їхня?

13 Кажу́ бо я вам, поганам: через те, що я апо́стол поганів, я хвалю́ свою службу,

14 може як викличу за́здрість у своїх за тілом, і спасу́ де́кого з них.

15 Коли ж відки́нення їх — то прими́рення світу, то що́ їхнє прийняття́, як не життя з мертвих?

16 А коли святий пе́рвісток, то й тісто святе; а коли святий корінь, то й ві́ття святе.

17 Коли ж деякі з галу́зок відломи́лися, а ти, бувши дике оливне дерево, прищепи́вся між них і став спільнико́м то́вщу оли́вного ко́реня,

18 то не вихваляйся перед галу́зками; а коли вихваля́єшся, то знай, що не ти носиш кореня, але корінь тебе.

19 Отже скажеш: „Галу́зки відломи́лися, щоб я прищепи́вся“.

20 Добре. Вони відломились невірством, а ти тримаєшся вірою; не величайся, але бійся.

21 Бо коли Бог природних галу́зок не пожалував, то Він і тебе не пожа́лує!

22 Отже, бач до́брість і суво́рість Божу, — на відпалих суворість, а на тебе до́брість Божа, коли перебу́деш у до́брості, коли ж ні, то й ти бу́деш відтя́тий.

23 Та й вони, коли не зоста́нуться в невірстві, прище́пляться, бо має Бог силу їх знов прищепи́ти.

24 Бо коли ти відтя́тий з оливки, дикої з природи, і проти природи заще́плений до доброї оливки, то скільки ж більше ті, що природні, прище́пляться до своєї власної оливки?

25 Бо не хо́чу я, браття, щоб ви не знали цієї таємниці, — щоб не були́ ви високої думки про себе, що жорстокість ста́лась Ізраїлеві поча́сти, аж поки не вві́йде повне число поган,

26 і так увесь Ізраїль спасеться, як написано: „При́йде з Сіо́ну Спаситель, і відве́рне безбожність від Якова,

27 і це запові́т їм від Мене, коли відійму́ гріхи їхні!“

28 Тож вони за Єва́нгелією вороги ради вас, а за вибором — улю́блені ради отців.

29 Бо да́ри й покли́кання Божі невідмінні.

30 Бо як і ви були́ колись неслухняні Богові, а тепер поми́лувані через їхній непо́слух,

31 так і вони тепер спроти́вились для поми́лування вас, щоб і самі були помилувані.

32 Бо замкнув Бог усіх у непо́слух, щоб помилувати всіх.

33 О глиби́но багатства, і премудрости, і знання́ Божого! Які недовідо́мі при́суди Його, і недослі́джені дороги Його!

34 „Бо хто розум Господній пізнав? Або хто був дорадник Йому?

35 Або хто давніш Йому дав, і йому бу́де відда́но?“

36 Бо все з Нього, через Нього і для Нього! Йому слава навіки. Амі́нь.

12 Тож благаю вас, браття, через Боже милосердя, — повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові, як розумну службу вашу,

2 і не стосу́йтесь до віку цього, але перемініться відно́вою вашого розуму, щоб пізнати вам, що́ то є воля Божа, — добро, приємність та доскона́лість.

3 Через да́ну мені благода́ть кажу́ кожному з вас не ду́мати про себе більш, ніж належить ду́мати, але ду́мати скромно, у міру віри, як кожному Бог наділи́в.

4 Бо як в однім тілі маємо багато членів, а всі члени мають не однакове ді́яння,

5 так багато нас є одне тіло в Христі, а зосібна ми один о́дному члени.

6 І ми маємо різні да́ри, згідно з благода́ттю, да́ною нам: коли пророцтво — то виконуй його́ в міру віри,

7 а коли служіння — будь на служі́ння, коли вчитель — на навча́ння,

8 коли втіши́тель — на потіша́ння, хто подає — у простоті, хто голову́є — то з пильністю, хто милосе́рдствує — то з привітністю!

9 Любов нехай буде нелицемірна; нена́видьте зло та тулі́ться до доброго!

10 Любіть один о́дного братньою любов’ю; випереджа́йте один о́дного пошаною!

11 У ре́вності не лінуйтеся, духом палайте, служіть Господе́ві,

12 тіштесь надією, утиски терпіть, перебувайте в молитві,

13 беріть у́діл у потребах святих, будьте гостинні до чужи́нців!

14 Благословляйте тих, хто вас переслідує; благословляйте, а не проклинайте!

15 Тіштеся з тими, хто тішиться, і плачте з отими, хто плаче!

16 Ду́майте між собою одна́ково; не величайтеся, але́ наслідуйте слухня́них; „не вважайте за мудрих себе!“

17 Не платіть ніко́му злом за зло, дбайте про добре перед усіма́ людьми́!

18 Коли можливо, якщо це залежить від вас — живіть у мирі зо всіма́ людьми́!

19 Не мстіться самі, улю́блені, але дайте місце гніву Божому, бо написано: „Мені помста належить, Я відплачу́, говорить Господь“.

20 Отож, як твій ворог голодний, — нагодуй його; як він пра́гне, — напій його, бо, роблячи це, ти згорта́єш розпа́лене ву́гілля йому на голову.

21 Не будь переможений злом, але перемагай зло добром!

13 Нехай кожна люди́на ко́риться вищій вла́ді, бо немає вла́ди, як не від Бога, і вла́ди існуючі встановлені від Бога.

2 Тому той, хто противиться вла́ді, противиться Божій постанові; а ті, хто противиться, самі ві́зьмуть о́суд на себе.

3 Бо володарі — по́страх не на добрі діла, а на злі. Хочеш не боятися вла́ди? Роби добро, і матимеш похвалу́ від неї,

4 бо володар — Божий слуга, тобі на добро. А як чиниш ти зле, то бійся, бо неда́рмо він носить меча́, він бо Божий слуга, ме́сник у гніві злочи́нцеві!

5 Тому треба кори́тися не тільки ради стра́ху кари, але й ради сумління.

6 Через це ви й пода́тки даєте, бо вони служи́телі Божі, саме тим за́вжди зайняті.

7 Тож віддайте належне усім: кому податок — податок, кому ми́то — мито, кому страх — страх, кому честь — честь.

8 Не будьте винні ніко́му нічо́го, крім того, щоб любити один о́дного. Бо хто іншого любить, той виконав Зако́на.

9 Бо заповіді: „Не чини пере́любу“, „Не вбивай“, „Не кради́“, „Не свідку́й неправдиво“, „Не пожада́й“ й які інші, вони мі́стяться всі в цьому слові: „Люби свого бли́жнього, як самого себе!“

10 Любов не чинить зла ближньому, тож любов — викона́ння Зако́ну.

11 І це тому́, що знаєте час, що пора нам уже пробуди́тись від сну. Бо тепер спасі́ння ближче до нас, аніж тоді, коли ми ввірували.

12 Ніч минула, а день набли́зився, тож відкиньмо вчинки те́мряви й зодягнімось у зброю світла.

13 Як удень, поступаймо доброчесно, не в гульні та п’я́нстві, не в пере́любі та розпусті, не в сварні́ та за́здрощах,

14 але зодягні́ться Господом Ісусом Христо́м, а дого́дження тілу не обе́ртайте на пожадли́вість!

14 Слабо́го в вірі приймайте, але не для суперечок про погляди.

2 Один бо вірує, що можна їсти все, а не́мічний споживає ярину́.

3 Хто їсть, нехай не погорджує тим, хто не їсть. А хто не їсть, нехай не осуджує того, хто їсть, — Бог бо прийняв його.

4 Ти хто такий, що судиш чужого раба? Він для пана свого стоїть або падає; але він усто́їть, бо має Бог силу поставити його.

5 Один вирі́знює день від дня, інший же про кожен день судить одна́ково. Нехай кожен за власною думкою тримається свого переко́нання.

6 Хто вважає на день, — для Господа вважає, а хто не вважає на день, — для Господа не вважає. Хто їсть, — для Господа їсть, бо дякує Богові. А хто не їсть, — для Господа не їсть, і дякує Богові.

7 Бо ніхто з нас не живе сам для себе, і не вмирає ніхто сам для себе.

8 Бо коли живемо́ — для Господа живемо́, і коли вмира́ємо — для Господа вмираємо. І чи живемо́, чи вмира́ємо — ми Господні!

9 Бо Христос на те й умер, і ожив, щоб панувати і над мертвими, і над живими.

10 А ти на́що осуджуєш брата свого́? Чи чого ти пого́рджуєш братом своїм? Бо всі станемо перед судним престолом Божим.

11 Бо написано: „Я живу, каже Госпо́дь, і схи́литься кожне коліно передо Мною, і ви́знає Бога кожен язик!“

12 Тому кожен із нас сам за себе дасть відповідь Богові.

13 Отож, не будемо більше осуджувати один о́дного, але краще судіть про те, щоб не давати братові спотика́ння та спокуси.

14 Я знаю, і пересвідчений у Господі Ісусі, що нема нічо́го нечистого в само́му собі; тільки коли хто вважає що за нечисте, тому́ воно нечисте.

15 Коли ж через поживу сумує твій брат, то вже не за любов’ю пово́дишся ти, — не губи своєю поживою того́, за кого Христос був умер.

16 Нехай ваше добре не зневажа́ється.

17 Бо Царство Боже не пожи́ва й питво́, але праведність, і мир, і радість у Дусі Святім.

18 Хто цим служить Христові, той Богові милий і шано́ваний поміж людьми́.

19 Отож, пильнуймо про мир, та про те, що на збудува́ння один о́дного!

20 Не руйнуй діла Божого ради поживи, — усе бо чисте, але зле люди́ні, що їсть на спотика́ння.

21 Добре не їсти м’яса, ані пити вина, ані робити такого, від чого брат твій гірши́ться, або споку́шується, або слабне.

22 Ти маєш віру? Май її сам про себе перед Богом. Блаженний той, хто не осуджує самого себе за те, про що випробо́вується!

23 А хто має сумнів, коли їсть, буде осу́джений, бо не робить із віри, а що не від віри, те гріх.

15 Ми, сильні, повинні не́сти слабості безсилих, а не собі догоджати.

2 Кожен із нас нехай догоджа́є ближньому на добро для збудува́ння.

3 Бо й Христос не Собі догоджав, але як написано: „Зневаги тих, хто Тебе зневажає, упали на Мене“.

4 А все, що давніше написане, написане нам на науку, щоб терпінням і потіхою з Писа́ння ми мали надію.

5 А Бог терпеливости й потіхи нехай дасть вам бути однодумними між собою за Христом Ісусом,

6 щоб ви однодушно, одними у́стами сла́вили Бога й Отця Господа нашого Ісуса Христа.

7 Приймайте тому́ один о́дного, як і Христос прийняв нас до Божої слави.

8 Кажу́ ж, що Христос для обрі́заних став за слу́жку ради Божої правди, щоб отцям потвердити обі́тниці,

9 а для поган — щоб сла́вили Бога за милосердя, як написано: „Тому́ я хвали́тиму Тебе, Господи, серед поган, і Ім’я́ Твоє буду виспівувати!“

10 І ще каже: „Тіштесь, погани, з наро́дом Його!“

11 І ще: „Хваліть, усі погани, Господа, виславляйте Його, усі люди!“

12 І ще каже Ісая: „Буде корінь Єссе́їв, що постане, щоб панува́ти над поганами, — погани на Нього надіятись бу́дуть!“

13 Бог же надії нехай вас напо́внить усякою радістю й миром у вірі, щоб ви збагати́лись надією, силою Духа Святого!

14 І я про вас сам пересві́дчений, браття мої, що й самі ви повні до́брости, напо́внені всяким знання́м, і можете й один о́дного навчати.

15 А писав я вам почасти трохи сміліше, якби вам нагадуючи благода́ттю, що да́на мені від Бога,

16 щоб був я слугою Христа Ісуса між поганами, і виконував святу службу Єва́нгелії Божої, щоб прино́шення поган стало приємне й освячене Духом Святим.

17 Тож маю я чим похвалитись у Христі Ісусі, щодо Божих речей,

18 бо не смію казати того, чого не зробив через мене Христос на по́слух поган, словом і чином,

19 силою ознак і чудес, силою Духа Божого, так що я поши́рив Єва́нгелію Христову від Єрусалиму й околиць аж до Іллі́ріка.

20 При то́му пильнував я звіщати Єва́нгелію не там, де Христове Ім’я́ було знане, щоб не будувати на основі чужій,

21 але як написано: „Кому не звіщалось про Нього, побачать, і ті, хто не чув, зрозуміють!“

22 Тому́ часто я мав перешкоди, щоб прибути до вас.

23 А тепер, не маючи більше місця в країнах оцих, але з давніх літ мавши бажа́ння прибути до вас,

24 коли тільки піду́ до Еспа́нії, прибу́ду до вас. Бо маю надію, як бу́ду прохо́дити, побачити вас, і що ви проведе́те мене туди, коли перше почасти матиму я задово́лення з вами побути.

25 А тепер я йду до Єрусалиму послужити святим,

26 бо Македо́нія й Аха́я ви́знали за добре подати деяку поміч незаможним святим, що в Єрусалимі живуть.

27 Бо ви́знали за добре, та й боржники́ вони їхні. Бо коли погани стали спільника́ми в їх духовнім, то повинні й у тілеснім послужити їм.

28 Як це докінчу́ та достачу їм плід цей, тоді через ваше місто я піду́ до Еспа́нії.

29 І знаю, що коли прийду́ до вас, то прийду́ в повноті́ Христового благослове́ння.

30 Благаю ж вас, браття, Господом нашим Ісусом Христом і любов’ю Духа, — помагайте мені в моли́твах за мене до Бога,

31 щоб мені ви́зволитися від неслухня́них в Юдеї, і щоб служба моя в Єрусалимі була́ приємна святим,

32 щоб із волі Божої з радістю прийти до вас і відпочи́ти з вами!

33 А Бог миру нехай буде зо всіма́ вами. Амі́нь.

16 Поручаю ж вам сестру́ нашу Фі́ву, служе́бницю Церкви в Кенхре́ях,

2 щоб ви прийняли́ її в Господі, як личить святим, і допомагайте їй, у якій речі бу́де вона чого потребува́ти від вас, бо й вона опіку́нка була багатьом і самому мені.

3 Вітайте Приски́ллу й Аки́лу, співробітників моїх у Христі Ісусі, —

4 що голови свої за душу мою клали, яким не я сам дякую, але й усі Церкви́ з поган, — і їхню домашню Це́ркву.

5 Вітайте улю́бленого мого Епене́та, — він пе́рвісток Азії для Христа.

6 Вітайте Марію, що напрацювалася багато для вас.

7 Вітайте Андро́ніка й Юнія, родичів моїх і співв’язнів моїх, що славні вони між апо́столами, що й у Христі були перше мене.

8 Вітайте Амплія, мого улю́бленого в Господі.

9 Вітайте Урба́на, співробітника нашого в Христі, і улюбленого мого Стахі́я.

10 Вітайте Апелле́са, ви́пробуваного в Христі. Вітайте Аристову́лових.

11 Вітайте мого ро́дича Іродіо́на. Вітайте Нарки́сових, що в Господі.

12 Вітайте Трифе́ну й Трифо́су, що працюють у Господі. Вітайте улю́блену Перси́ду, що багато попрацювала в Господі.

13 Вітайте ви́браного в Господі Ру́фа, і матір його та мою.

14 Вітайте Асинкри́та, Фле́гонта, Єрма, Патро́ва, Єрмі́я і братів, що з ними.

15 Вітайте Філоло́га та Юлію, Ніре́я й сестру́ його, і Олімпія́на, і всіх святих, що з ними.

16 Вітайте один о́дного святим поцілунком. Вітають вас усі Церкви́ Христові!

17 Благаю ж вас, браття, щоб ви остерігалися тих, хто чинить розді́лення й згі́ршення проти науки, якої ви навчилися, і уникайте їх,

18 бо такі не служать Господеві нашому Ісусу Христу, але власному череву; вони добрими та гарними словами зво́дять серця простодушних.

19 Ваша ж слухня́ність дійшла до всіх. І я тішусь за вас, але хо́чу, щоб були ви мудрі в доброму, а про́сті в злому.

20 А Бог миру потопче незаба́ром сатану під ваші но́ги. Благода́ть Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з вами! Амі́нь.

21 Вітає вас мій співробі́тник Тимофі́й, і Лукі́й, і Ясон, і Сосипа́тр, мої родичі.

22 Вітаю вас у Господі й я, Те́ртій, що цього листа написав.

23 Вітає вас Гай, гости́нний для ме́не й ці́лої Церкви. Вітає вас міськи́й доморя́дник Ера́ст і брат Кварт.

24 [9] Благода́ть Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма́ вами! Амі́нь.

25 А Тому́, хто може поставити вас міцно згідно з моєю Єва́нгелією й проповіддю Ісуса Христа, за об’я́вленням таємни́ці, що від вічних часі́в була замо́вчана,

26 а тепер ви́явлена, і через пророцькі писа́ння, з нака́зу вічного Бога, на по́слух вірі по всіх наро́дах прові́щена, —

27 єдиному мудрому Богові, через Ісуса Христа, слава навіки! Амі́нь.

1. ↑ Грецьке είς εύαγγέλιον, ц. слов. въблаговестїє, цебто — для благовістя.
2. ↑ „Святий“ у посланнях апостола Павла — це той, хто вірує в Ісуса Христа, або хто належить до Церкви Його, взагалі — християнин. Те саме в Діях І. 13, 32, 41, Іб. 10, 18 і ін. місцях.
3. ↑ „На всяку душу людини“ —на кожного.
4. ↑ „На обличчя“ — на особу.
5. ↑ Арамейське авва значить отець, батько.
6. ↑ Грецьке λίδος του̃ προσκόμματος, церк. слов. Камень претыканія, лат. lapis offensionis, — камінь перешкоди, спотикання, спокуси.
7. ↑ Шукати душу — чигати на кого, бажати вбити. Пор. Мт. 2. 20. Тут душа — життя.
8. ↑ Грецьке τράπεζα — стіл для їди, їжа.
9. ↑ Вірші 24-27 знаходяться не по всіх грецьких текстах. А в деяких текстах вони стоять на кінці розділу 14-20.