Колапс

Колапс також може бути ускладненням порушень скорочувальної функції міокарда, при «синдромі малого серцевого викиду», порушеннях роботи синусового вузла, вираженої тахікардії, при глибокій формі брадикардії.

Симптоми колапсу

Колапс є однією з форм судинної недостатності, яка характеризується різким зниженням тонусу судинного русла або швидким зниженням маси циркулюючої крові, що викликає зменшення припливу венозної крові до серця, різкого зниження артеріального тиску, кисневого голодування мозку і пов’язаних з ними гноблення життєвих функцій організму.

Характеризується появою раптової слабкості, вираженими запамороченнями, зябкостью, ознобом, спрагою. Температура тіла часто є зниженою. У хворого відзначається загострення рис обличчя, кінцівки стають холодними, шкірні покриви і слизові є блідими з виразним ціанозом, тіло пацієнта може покриватися холодним потом. У хворих з колапсом відзначається слабкий за наповненням, але при цьому прискорений пульс. Тони серця відзначаються глухими. При колапсі дихання стає поверхневим з кілька вираженою задишкою, але утруднення дихання хворі при цьому зазвичай не відзначають. Діурез при колапсі знижений. Свідомість у хворих з розвиваються колапсом зазвичай збережено, але реакція зіниць на світло у них є млявою, відзначається тремор пальців, часом – судоми. Може колапс також проявлятися у вигляді непритомності.

Допомога при колапсі

В першу чергу проводиться усунення причини – зупинка кровотечі, виведення токсичних речовин, усунення явища гіпоксії. Хворого потрібно зігріти і укласти його з піднятими ногами. На догоспітальному етапі також потрібно забезпечити доступ і приплив свіжого повітря, і проводити вимірювання і контроль артеріального тиску.

Медичними працівниками проводиться трансфузія кровозамінників (поліглюкіну, гемодезу, реополіглюкіну, сольових розчинів) і за наявними свідченнями – компонентів крові. Вводиться преднезалон. У разі наявного синдрому малого серцевого викиду вводяться противоаритмические медикаментозні препарати.

Що таке колапс?

Колапс – це різке зниження кров’яного тиску та занепад серцевої діяльності, що може призвести до втрати свідомості. Це невідкладний стан, який потребує негайної медичної допомоги.

Які ознаки колапсу?

Ознаки колапсу можуть включати блідість шкіри, холодний піт, слабкість, падіння артеріального тиску та прискорений пульс.

Які причини колапсу?

Колапс може виникати з різних причин, включаючи втрату крові, алергічні реакції, серцеві проблеми, інфекції або розлади регуляції артеріального тиску.

Як надати допомогу при колапсі?

Для надання допомоги при колапсі важливо викликати швидку допомогу, забезпечити горизонтальне положення потерпілого, підняти йому ноги, забезпечити доступ до свіжого повітря та вирішити основну причину колапсу.

ПАМ’ЯТКА: надання невідкладної медичної допомоги при колапсі

Медичні сестри повинні стежити за самопочуттям пацієнта у стаціонарі. Це особливо важливо, якщо його стан нестабільний, і потрібно не просто помітити екстрену ситуацію, щоб викликати лікаря і надати долікарську допомогу, а й завбачити настання колапсу.

Покроковий алгоритм надання невідкладної медичної допомоги при колапсі:

1.) Зверніть увагу на наявність у пацієнта ознак гострої судинної недостатності (колапсу):

• різка загальна слабкість;

• головний біль;

• відчуття холоду;

• озноб;

• блідість шкірних покривів і слизових оболонок;

• ниткоподібний пульс;

• поверхневе дихання;

• зниження артеріального тиску;

• холодний липкий піт;

• відчуття хворим холоду у кінцівках.

Якщо не надати своєчасну невідкладну допомогу пацієнту при виникненні колапсу, він може померти.

2. За наявності більшості ознак гострої судинної недостатності негайно заберіть подушку з-під голови пацієнта і опустіть головний кінець ліжка, а ножний підніміть.

3. Терміново викличте лікаря.

4. За можливості дайте пацієнтові міцного солодкого чаю або кави.

5. Прикладіть грілки (температура води 30−40 °С), загорнуті в пелюшки, до кінцівок і під поперекову ділянку.

6. За призначенням лікаря уведіть хворому лікарські препарати (2 мл кордіаміну, 1 мл 10%-вого розчину кофеїн-бензонату натрію, 0,5−1 мл 10%-вого розчину мезотрону).

7. Систематично контролюйте гемодинамічні показники і стан пацієнта.

8. Після виведення хворого з критичного стану частково обробіть його шкіру, замініть натільну і постільну білизну.

9. Створіть умови для нормального відпочинку і сну пацієнта.

Читайте більше:

Непритомність і колапс у дітей

Непритомність (синонім – syncope, синкопе, зомлівання) визначається як раптова короткочасна втрата свідомості, зумовлена транзиторними гострими порушеннями мозкового кровообігу на фоні вегетативного пароксизму – гострого нападу захворювання.

Синкопальні стани часто розглядаються як легкі прояви судинної недостатності, але необхідно пам’ятати і про те, що ці стани можуть бути проявами тяжких захворювань внутрішніх органів і пов’язані не тільки з патологією судинної системи, але і з порушеннями серцевої діяльності, захворюваннями головного мозку, інтоксикаціями та ін.

Найчастіше у дітей синкопе виникають при:

• порушенні нервової регуляції судинного тонусу (вагальні, вазовагальні, ортостатичні, синокаротидні, рефлекторні, ситуаційні, при гіпервентиляційному синдромі);
• порушенні серцевої діяльності за наявності:
  • брадиаритмії (атріо-вентрикулярна блокада ІІ-ІІІ ступеня з нападами Морганьї – Адамса – Стокса, синдром слабкості синусового вузла);
  • тахіаритмії (пароксизмальна тахікардія, миготлива аритмія);
  • аортальних вад;
  • задишково-ціанотичного нападу за тетради Фалло з різким зменшенням насичення гемоглобіну киснем;

  У більшості випадків синкопе виникають за наявності вазомоторних і вагальних механізмів із розладом вегетативної регуляції судин, посилення активності парасимпатичного відділу, що призводить до перерозподілу крові з недостатністю мозкового кровозабезпечення. Вазовагальні синкопе проявляються при провокуючих стресових ситуаціях (больові відчуття; страх перед маніпуляціями; проведення маніпуляцій на рефлексогенних зонах – горлі, гортані, бронхах тощо; вид крові, неприємні новини, тривале перебування в задушливому приміщенні).

  Можливі синкопе при гіпервентиляції, затримці дихання, частому різкому кашлі, натужуванні, дефекації або утрудненому сечовипусканні.

  Ортостатичні синкопальні стани виникають при переході з горизонтального положення у вертикальне за недостатності компенсаторних механізмів регуляції судинного тонусу.

  Синокаротидні синкопе виникають при різких поворотах і нахилах голови у дітей із гіперреактивністю рецепторів каротидного синусу та рефлекторним подразненням блукаючого нерва (nervus vagus) і зменшенням частоти серцевих скорочень (ЧСС) та/або артеріального тиску (АТ).

  Синкопе при серцевих захворюваннях, кровотечах, церебрально-судинних розладах, зменшенні парціального тиску в повітрі зумовлені гіпоксією мозку.

  Діагностичні критерії

  Непритомність має такі послідовні стадії розвитку:

  • провісники;
  • порушення свідомості;
  • відновлення.

  Пресинкопальний період (період провісників) може характеризуватися погіршенням загального стану, відчуттям дискомфорту, нудотою, позіханням, слабкістю в ногах, «потемнінням» в очах, мерехтінням «мушок» перед очима, шумом або дзвоном у вухах, запамороченням, підвищеною пітливістю, неприємними відчуттями в ділянці серця чи епігастрія. Деколи, якщо дитина встигає сісти або лягти, то напад може на цьому закінчитись. В інших випадках непритомність настає миттєво.

  Синкопальний стан характеризується короткочасною втратою свідомості. Обличчя бліде, покрите потом, кінцівки холодні. Різко знижений м’язовий тонус. Пульс слабкого наповнення, АТ знижений, тони серця послаблені, частота і ритм серцевих скорочень можуть бути різноманітними, дихання поверхневе. Зіниці розширені, реакція на світло млява, шкірні рефлекси знижені. Сухожилкові рефлекси в нормі. При дуже глибокому синкопальному стані (рідко) можуть бути короткочасні тонічні судоми. Втрата свідомості зазвичай триває від декількох секунд до однієї хвилини, рідше до 2-5 хв, за глибокого синкопе – від декількох хвилин до 30-40 хв.

  У постсинкопальному періоді можлива слабкість, блідість шкіри і слизових оболонок, артеріальна гіпотензія, позіхання, глибокі вдихи. Повне відновлення функцій та нормалізація самопочуття тривають від декількох хвилин до декількох годин залежно від тяжкості перенесеного синкопе.

  Глибокі синкопе, які супроводжуються судомами, необхідно диференціювати із нападами епілепсії, коли пацієнт швидко падає, з криком, під час конвульсій може заподіяти собі травми, прикусити язик. Характерна гіперсалівація, мимовільні сечовиділення і/або дефекація. Зміни ЧСС та АТ не характерні. Постнападовий період відновлення свідомості тривалий; діти сонливі, оглушені, не пам’ятають обставин розвитку пароксизму.

  Невідкладна допомога

  • Покласти дитину в горизонтальне положення з дещо піднятими ногами і опущеною головою.
  • Розстібнути, послабити елементи одягу, які можуть стискати тіло.
  • Забезпечити доступ свіжого повітря чи кисневу підтримку, за необхідності.
  • Побризкати на обличчя холодною водою, поплескати по щоках вологим рушником, серветкою.
  • Використати подразнювальні вазомоторні засоби – дати вдихнути пари нашатирного спирту, оцту.
  • Розтерти тіло, обкласти грілками.
  • За відсутності ефекту, при глибокому синкопе рекомендовано:
    • ввести підшкірно 10% розчин кофеїну-бензоату в дозі 0,1 мл/рік життя або
    • ввести підшкірно розчин кордіаміну в дозі 0,1 мл/рік життя.

    Прогноз синкопальних станів, як правило, сприятливий. Госпіталізація при функціональних синкопе не показана, але якщо є підозра на органічний генез або вони повторюються, то необхідно госпіталізувати пацієнта в профільне відділення для подальшого обстеження і вибору тактики терапії.

    Колапс

    Колапс (лат. сollapsus – звалений) – загрозлива для життя гостра судинна недостатність, яка характеризується різким зниженням тонусу судин, зменшенням об’єму циркулюючої крові, ознаками гіпоксії мозку та пригніченням життєво важливих функцій організму. Розвитку колапсу, шоку може передувати синкопе.

    Основні причини колапсу у дітей:

    • гострі інфекції з тяжким перебігом (кишкові інфекції з проявами токсико-ексикозу, респіраторні інфекції з нейротоксикозом, ускладнені пневмонії, пієлонефрити та ін.);
    • гострі гіповолемічні стани (кровотеча, зневоднення);
    • гостра наднирникова недостатність;
    • зниження серцевого викиду (аритмії, тампонада серця);
    • передозування гіпотензивними препаратами, отруєння наркотичними, седативними засобами;
    • тяжкі травми;
    • дія фізичних факторів, наприклад високої температури (тепловий удар, перегрів);
    • у пубертатному періоді, особливо у дівчаток, можливий ортостатичний, емоційний колапс;
    • недостатність кисню у вдихуваному повітрі в умовах високогір’я (гіпоксичний колапс).

    Умовно виокремлюють три варіанти колапсу: симпатикотонічний, ваготонічний, паралітичний. Їх розрізняють за основними ланками патогенезу: при симпатикотонічному колапсі переважає спазм артеріол, централізація кровообігу і, як компенсаторна реакція, – викид катехоламінів у кров’яне русло; при ваготонічному – подальше значне розширення артеріол та артеріовенозних анастомозів з депонуванням крові в капілярному руслі; при паралітичному – пасивне розширення капілярів, виражений застій крові в них як наслідок виснаження компенсаторних регуляторних механізмів. Фактично, колапс в розгорнутому вигляді є гострим порушенням кровообігу з гіпотензією.

    Діагностичні критерії

    Порушення стану швидко розвивається і прогресує. Найчастіше симптоми колапсу виникають «на висоті» основного захворювання і значно погіршують його перебіг.

    Прояви симпатикотонічного колапсу короткочасні і характеризуються збудженням дитини, підвищенням м’язового тонусу, блідістю шкіри, похолодінням кінцівок, тахікардією, нормальним або дещо підвищеним АТ, зменшенням діурезу.

    Ваготонічний колапс характеризується загальмованістю дитини, гіпо- або адинамією, зниженням м’язового тонусу, вираженою блідістю і «мармуровістю» шкіри, акроціанозом, різким падінням АТ, пульсом слабкого наповнення та напруження, тахі- або брадикардією, поверхневим, шумним диханням, олігоурією.

    Для паралітичного колапсу характерні втрата свідомості, синюшно-багрові плями на шкірі, падіння АТ до критичних цифр, зниження центрального венозного тиску, ниткоподібний пульс, брадикардія, зменшення серцевого викиду, брадипное, дихання Чейна – Стокса, олігоурія, анурія.

    Зниження тиску та порушення кровообігу викликають гіпоксію мозку, що у дітей, особливо раннього віку, може спровокувати судоми. За відсутності надання невідкладної допомоги є реальна загроза життю пацієнта.

    Невідкладна допомога

    • Надати дитині горизонтальне положення з дещо закинутою опущеною головою.
    • Забезпечити притік свіжого повітря, зняти стискаючий одяг, провести ревізію ротоглотки.
    • За симпатикотонічного колапсу:
      • зняти периферійний спазм внутрішньо­м’язовим або в/в введенням (обережно, з контролем АТ): 2% розчину папаверину в дозі 0,1 мл/рік життя або 0,25% розчину дроперидолу в дозі 0,05-0,1 мл/кг;
      • за наявності нейротоксикозу, гострої наднирникової недостатності необхідне раннє введення глюкокортикоїдів (внутрішньом’язово, в/в): краще гідрокортизону в дозі 4 мг/кг або преднізолону в дозі 1-2 мг/кг.
      • забезпечити венозний доступ з метою корекції об’єму циркулюючої крові реополіглюкіном, 0,9% розчином натрію хлориду або розчином Рінгера з розрахунку 10-20 мл/кг; а за значного зниження АТ – і плазморозширювальними засобами (декстран-40, гідроетилкрохмаль, рефортан) у дозі 10-20 мл/кг на рік життя;
      • гормональні препарати в/в або внутрішньом’язово: гідрокортизон у дозі 10-20 мг/кг/добу або преднізолон у дозі 5-10 мг/кг/добу, або дексаметазон у дозі 0,3-0,6 мг/кг/добу за декілька прийомів;
      • якщо зберігається артеріальна гіпотензія, то: повторно ввести в/в краплинно 0,9% розчин натрію хлориду чи розчин Рінгера в об’ємі 10 мл/кг, реополіглюкіну в об’ємі 10 мл/кг; в/в – 1% розчин мезатону в дозі 0,1 мл/рік життя або в/в краплинно – 0,2% розчин нор­адреналіну на глюкозі в дозі 0,1 мл/рік життя (50-100 мл 5% розчину). Інфузія проводиться з контролем ЧСС, АТ, діурезу.

      Після надання невідкладної допомоги необхідна госпіталізація у відділення реанімації, блок інтенсивної терапії для подальшого лікування з урахуванням причин виникнення колапсу. Тривалий колапс при значному порушенні периферійного кровообігу набуває ознак шоку і потребує активніших лікувальних дій.

      СТАТТІ ЗА ТЕМОЮ Педіатрія

      Хвороба Гоше (ХГ) є рідкісним тяжким спадковим лізосомним захворюванням накопичення, яке при відсутності своєчасної діагностики й адекватного лікування може призвести до інвалідизації та скорочення тривалості життя пацієнта. Незважаючи на низьку поширеність, ХГ має велике медико-соціальне значення через виражені клінічні прояви, які значно знижують якість життя пацієнтів, і значні фінансові витрати на лікування й реабілітацію. .

      Мукополісахаридоз 2 типу (або синдром Хантера) – рідкісне аутосомно-рецесивне лізосомне захворювання, яке характеризується хронічним прогресуючим перебігом та ураженням багатьох органів і систем, зокрема опорно-рухового апарату, дихальної, серцево-судинної та нервової системи. Незважаючи на низьку поширеність, актуальність проблеми зумовлена тяжкістю клінічних проявів та відсутністю можливостей радикального лікування, що вимагає комплексного мультидисциплінарного підходу і своєчасного призначення патогенетичної терапії. .

      Спадковий ангіоневротичний набряк (САН) є генетичним захворюванням з аутосомно-домінантним типом передачі, в більшості випадків зумовлений дефіцитом інгібітора C1 (C1-INH). Для пацієнтів характерні рецидивуючі набряки підшкірної клітковини та слизових оболонок зі змінною тяжкістю та віком першої появи симптомів.

      Мікробіом (МБ) кишечнику виконує чисельні і різноманітні функції в організмі людини. Саме тому етап його становлення у перші роки життя дуже важливий, адже початкове створення осі «МБ – імунна система» прогнозує подальший стан здоров’я. Біфідобактерії складають переважну більшість мікробіоти новонароджених і залишаються в кишечнику протягом усього життя. .

      Category: Українцям